Главная
Карта сайта
Написать письмо
Админ
 МОЙ БЛОГ
ХТО РУЙНУЄ КИЇВ?
Не раз уже доводилося писати про те, як вандали і манкурти, дорвавшись до грошових потоків і владних крісел, нівечать старовинний Київ. Спочатку вважав, що першу скрипку тут грають «молодці» з команди чи то бувшого, чи то біглого мера Черновецького, які конвертують скуплені за безцінь на підставних осіб землю громади  в безглузді висотки зі скла й бетону та потворні «торгово-розважальні центри» за межами архітектурних норм та елементарного смаку. Та з настанням фінансової кризи, котра боляче вдарила  так званих забудовників, а згодом  і зміною владної платівки та фактичним відстороненням «молодої команди» від грошових потоків, апетити «нових українців» трохи втамувалися. Проте, як засвідчили останні події, не надовго.
Сигналом до нового серіалу нівечення Києва стало брутальне знесення старовинного будинку на вулиці Сагайдачного, 1-б. Скориставшись передноворічною метушнею, «забудовники», яких пов»язують з головою СБУ і водночас досить заможного бізнесмена В. Хорошковського, в кращих традиціях голлівудських екшенів, діючи під покровом ночі і вказівок високоповажного пана,  зрівняли із землею ще одну пам»ятку архітектури. Коли ж люди побачили таке свавілля, їх авторитетно заспокоїли ті, хто за посадовими обов»язками ніби мав стояти на варті інтересів міста. Дивно:  ні архітектори, ні органи охорони культурної спадщини "не бачать" у знесенні особняка ніякого криміналу! Потім журналістам стало відомо, що у Києві планують знести ще 107 старовинних будинків?
Микола Жаріков, головний архітектор Києва  у 1968 – 1992 роках згадує:
«Цей будинок на вулиці Сагайдачного, 1, свого часу залишили спеціально, , як гарний будинок і пам'ятник старого Києва. Стільки років його захищали, як і фунікулер, щоб не забудовувати, не закривати, але занадто багато людей були зацікавлені в тому, щоб там будувати, в тому числі і депутати. З'явилася «Рів'єра», другий готель, тепер цей центр. Ті архітектори, які беруть участь у таких будівництвах, будуть доводити, що так буде краще, що по-іншому не можна. Не буду називати, вони самі себе спаплюжили. Але кожен, хто цим не займається, ніколи не підтримає це є самоуправство...»
 Узагалі, за десятиліття журналістської практики не доводилося зустрічатися з тим, щоб архітектор виправдував знесення пам»яток культури та ще й у рідному місті. Новий головний архітектор Києва Сергій Целовальник, ховаючи очі, визнав, що він і сам завжди милувався знесеним флігелем, їдучи з Подолу на Печерськ. «Ця будова багато років чекало черги на включення до реєстру (як «недавно виявлений пам'ятник»), але коли у 2009 році до нього «дійшли руки» - «іспит» будинок не витримав. Експерти запевнили: цінності він не становить...»
Цей злочин, вчинений у всіх на очах, не зміг не схвилювати тих, кому не байдужа доля рідного міста. І до цього ми були свідками, коли окремі свідомі громадяни намагалися стати на заваді свавіллю своїх співвітчизників, які встигли набити кишені «баблом». Так було, коли захищали Пейзажну алею, територію Жовтневої лікарні, парки й сквери в районі колишнього Сінного ринку, який, на жаль, було зруйновано ще за «ери Омельченка», десятки інших місць, дорогих серцю киян. Тепер же, після зруйнування будинку на Сагайдачного, пішов розголос про те, що наступним стане «замок Барона» на Ярославовому валу.
Терпець, як кажуть, урвався, і київська громада стала свідком, як окремі свідомі громадяни почали гуртуватися за допомогою соціальних мереж Інтернету з метою недопущення владного і бізнесового свавілля й брутальної руйнації обличчя старовинного Києва. Варто було одній з газет надрукувати перелік архітектурних пам»яток, котрі збираються нищити, як цей список негайно за допомогою Facebook було поширено в мережі, а невдовзі там же з»явилася група «Врятуємо замок Барона». У ЖЖ також стихійно почала організовуватися група «Збережи старий Київ», до якої увійшли якраз оті самі «окремі свідомі громадяни».
Важливо, що обидві групи одразу заявили про  не сприйняття будь-якої політики, причетності до політичних партій і таке інше. «З прапорами тут ніхто не постоїть!» - заявили організатори. Звичайно,  якби ж то в Україні знайшлася яка-небудь чесна (?!) партія (це одне й те ж, що й «чесний бізнесмен»), ну якби, повторюю, типу «зелених» у Німеччині, і якій би довіряли люди, можливо, така політична сила могла б очолити боротьбу киян за збереження рідного міста. Однак нині участь партійців з прапорами скоріше виглядає провокативною, ніж логічною. Це, до речі, засвідчили і останні події під час святкування Дня злуки – кияни не вийшли на жодний майдан ще й тому, що не бажали піарити політичні партії та їхніх лідерів.
Звичайно, тисяча-друга ентузіастів на тлі нинішніх реалій, приміром, тих же продажних судів і міліції, адміністративних органів, влади загалом, де чесність і порядність не є ознаками великого розуму, де ледь не кожен починає розмову із звичного: «Яка ціна питання?», виглядала приреченою. Однак сталося диво – на «вічі», котре відбулося на Ярославовому Валу, де були названі імена конкретних «винуватців»-чиновників, котрі пов»язані грошима з приватизацією та зняттям охоронного статусу з історичної будівлі. Відзначимо  численні виступи й сюжети на цю тему в українських ЗМІ, причому, незалежно від їхнього підпорядкування й засновництва.
У той же час без відповіді залишилися запитання, які конкретні санкції можна застосувати до власників будинків, які доводять будинку до руйнування, щоб із чистою совістю зносити їх тому, що вони – ніби-то -  не підлягають відновленню. У Законі «Про охорону культурної спадщини» хоч і прописані норми, коли за доведення до такого стану історичних пам»яток їх у примусовому порядку можна викупити або забрати за рішенням суду.  Але, судячи зі стану київських будівель, у тому числі Замку Барона, будинки Сікорського на вул. Ярославів Вал, 15б, прибуткового будинку по вул. В. Житомирській, 32, ще жодного господаря не закликали до відповіді, чому на балконах виросли дерева, ліпнина руйнується, а фасади обідрані. У той же час Мінкульт наполягає на конфіденційності реєстру пам'яток архітектури.
Не будемо гіперболізувати цей перший успішний громадський вияв. «Бабло», як відомо, не тоне. І це ще далеко не гарантія того, що, прокинувшись одного ранку, ми можемо не побачити замку Барона чи якогось парку, до котрого звикли, або ж навіть цілого Андріївського узвозу. До речі, і його доля – нині під питанням. Уже готові й чекають «відмашки» такі проекти, як ресторан з віп-апартаментами на розі Боричевого току й Андріївського спуску. Цю «забудову» пов»язують з рідним братом Віктора Ющенка Петром. На Андріївському спуску 10-б готуються «запалити»  скляну вежу чергового офісного центру, його спорудження пов»язують з структурами, наближеними до Р. Ахметова. Тут теж передбачено ресторани, магазиги, розважальний центр. Усього – понад 2 тисячі квадратних метрів скла й бетону. Звичайно, громадськість протестуватиме. Та чи вистачить «окремих свідомих» на все, що продали Чорновецький із своїми молодчиками? Звичайно – ні! Тим більше, Верховна Рада, вірніше її «агресивно-слухняна» більшість оперативно відреагувала на віче біля Ярославого Валу. Терміново й позачергово був ухвалений закон "Про регулювання містобудівної діяльності". Відтепер забудовники мають право зносити старі та зводити нові будинки, не зважаючи на думку громади.  
Тим більше, що навіть Андріївський узвіз нині не має статусу пам»ятки культурної спадщини. Шановна київська мерія киває на міністерство культури, а те, в свою чергу – відпасовує назад, на мерію. І хто там мер, і чи є він узагалі – невідомо. А «бабло» як заносилося в кабінети «потрібних» людей, так і заноситься.
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Имя:
E-mail:
Текст:
Код: