Главная
Карта сайта
Написать письмо
Админ
 МОЙ БЛОГ
«Путін – довічно?»
     Звістка про серійний теракт в московському метро знову нагадала про те, що проблему стабілізації на Кавказі так і не вирішено. Скоріше за все вона залишатиметься міною уповільненої дії для Росії ще довго.Теракт 29 березня можна розглядати серйозним викликом новітньому курсу Федерального центру. Можна кваліфікувати це свого роду як відповідь на призначення сучасного менеджера Олександра Хлопоніна повноваважним представником президента РФ у новоствореному Північно-Кавказькому федеральному окрузі. Вибухи вкотре підтвердили, що Росія, передусім, Москва – уразливі і знаходяться в зоні досягнення терористів. Єдине, на що залишається сподіватися, що цей теракт – лише страшний епізод, а не початок нової терористичної війни. Серія вибухів нагадала ще про одне: під сумнів поставлено проведення Сочинської Олімпіади. У цьому контексті можна пригадати недавню заяву групи мусульман про неприпустимість її проведення "на кістках", адже в цьому районі, за їхньою версією, є масові поховання черкесів, які загинули під час депортації в ХІХ столітті. Нарешті, ще один привід - знищення в останні тижні російськими силовиками декількох ключових фігур ісламістської опозиції, Саїда Бурятського і особливо Анзора Астемірова. Так що в цих вибухах також вгадується бажання помсти. Нарешті, таким чином терористи та їхні поводирі могли відзначити 10-у річницю, котра виповнилася з часу, як Путін став президентом Росії. Це сталося, нагадаємо, 26 березня, тобто, минулої п’ятниці


     Якраз цього дня  в «Московському комсомольці» з'явилася стаття «Із шляху не звернути» ( в оригіналі: «С пути не свернуть»), присвячена 10-річчю обрання В.Путіна президентом Росії. Коментуючи її на радіо «Ехо Москви», журналіст О. Гусаров відзначив, що газета, під виглядом аналітики, проштовхує ідею, «згідно якої Путін перебуватиме довічно біля керма Росії і з цим треба змиритися». На пам'ять приходить відомий вислів президента Чечні Рамзана Кадирова, якого звинувачують в організації вбивства журналістки Анни Політковської: «Я хочу, щоб він (Путін. – В.К.) став довічним президентом Росії. Путін – мій кумир. Я його люблю і поважаю. Я за нього життя віддам!». Як бачимо, інтереси збігаються.
     «Російський мачо» Путін збирається правити країною до 2026 року!» - пише німецька Die Welt. Як відомо, наступні президентські вибори намічені на весну 2012 року. Судячи з того, відзначає газета, як до цього часу функціонує тандем Путін – Медведєв, два політики, можливо домовилися і про те, що екс-президент зійде на трон втретє. Отже, він зможе знаходитися при владі ще 14 років».
     Колись Черчілль, характеризуючи Сталіна, афористично зауважив, що ця людина прийшла до влади, коли Росія була з сохою, а «випустив» він її з атомною бомбою». Відома фраза одного з лідерів російської опозиції Г. Каспарова про те, що Путін хоче правити як Сталін, а жити – як Абрамович.
     До речі, політичні опоненти Путіна саме в ці дні відзначили двадцятитисячний підпис під жорсткою відозвою: «Путін повинен піти!».
     «Ми стверджуємо, наголошується, зокрема, у зверненні, що в Росії сьогодні неможливі ніякі сутнісні реформи, поки Путін володіє реальною владою в країні. Ми стверджуємо, що демонтаж путінського режиму, поворот країни в русло демократичного розвитку може початися тільки з позбавлення Путіна всіх важелів управління державою і суспільством. 
     Ми стверджуємо, що за роки свого правління саме Путін перетворився на символ безжальної по відношенню до своїх громадян корумпованої і непередбачуваної країни. Країни, в якій громадяни безправні і в переважній масі своїй бідні. Країни, у якої немає ні ідеалів, ні майбутнього. 
     Якщо, як люблять повторювати кремлівські пропагандисти, Росія за часів Єльцина стояла на колінах, то Путін і його опричники поклали її обличчям в бруд».
     При всьому тому, десятирічне сходження Путіна від нікому не знайомого середнього рангу чиновника до знаного в усьому світі політика, може слугувати свого роду посібником для тих, принаймні, хто взяв за мету життя протриматися на верхвці владної піраміди два президентських терміни поспіль (що актуально нині й для України).
     Шлях екс-президента - від класичного «Who is Mr. Putin?» до не менш характерного вислову автора інтернет-проекту «Владимир Владимирович.ру» журналіста Максима Кононенка: «Путін – як Майкл Джексон, про нього знають в усьому світі».
     Політична кар'єра ВВП «у вищий лізі» почалася у серпні 99-го, коли Борис Єльцин оголосив його п'ятим прем'єром за останні 17 місяців і своїм наступником. Парадокс не лише в тому, що на той час Єльцину ніхто не мав віри. За чотири місяці, що були попереду, перш ніж Єльцин остаточно пішов з політики, провінціала Путіна в Москві «не з'їли».
     Він, звичайно, пропускав удари, і удача не завжди булла з ним. Беслан, «Курськ», Норд-Ост, НТВ, справа ЮКОСа – далеко не повний перелік політичних фіаско на шляху до утвердження авторитарної влади і розбудови такої Росії, про яку він мріяв. Росію, в якій був би відсутній поділ влади, вільні вибори, незалежні суди і вільна преса.
     Отримавши номінальну владу із зовнішніми її атрибутами, Путін більш за все не хотів бути схожим на свого попередника, який – особливо в останні роки –  правив декоративно. Щоб стати справжнім керманичем, належало встановити жорсткий контроль над телебаченням (починаючи з НТВ) і природними монополіями (в першу голову – «Газпромом).
     Згадаємо, коли вперше Путін «показав зуби». Це трапилося через місяць після його нового призначення, коли бойовики черговий раз вторглися до Дагестану, а в ряді російських міст відбулися теракти. Тоді з телеекранів і пролунала знаменита фраза про необхідність «мочити терористів в сортирі». На думку деяких експертів і політологів, саме з цієї фрази слід вести лік Путіну як політичному лідерові. На той час проблема Чечні і «розповзання» Росії були ключовими. 
     Ці слова чув увесь світ. На відміну від  однієї з перших «зшибок» Путіна з могутнім на той час неформальним власників «Газпрому» Р. Вяхірєвим. Путін – на той час уже в.о. президента – запитав у зарозумілого чиновника: 
   - Невже ви не можете примусити НТВ тримати себе в рамках?
     Глава Газпрому нагадав, що в Росії діє свобода слова. І почув пророче на свою адресу:
   - Якщо ти не поставиш їх на місце, я тебе порву!
     Не менше Вяхірєва були шоковані численні свідки цієї розмови.
     Такі публічні «перли» стали фірменим путінським прийомом – згадаємо, хоча б, його виступ у Мюнхені або на підсумковій пресс-конференції 2008 року, коли він на весь світ оголосив, кому слід стерегтися російських ядерних ракет в першу чергу – Польщі, Чехії й Україні. 
     Є така відома байка. Навесні 1999-го року, коли в Кремлі обговорювалися плани спасіння держави і кандидатури «рятівника-пожежника», дослідження засвідчили, що майбутній президент повинен бути схожий відразу на трьох російський силовиків. Знаменитого полководця Жукова (у виконанні М. Ульянова), Макса Отто фон Штірліца (В. Тихонова) і, нарешті, героя В. Висоцького Глєба Жеглова. Путін уособлює трійцю настільки, наскільки йому дозволяє талант розвідника-перевтілювача. Чи не тому його називають «телевізійним президентом»?
     А, може, тому, що Путін саме й почав своє сходження з «розгрому» ненависного йому НТВ і повернення в державне лоно першої кнопки країни – ОРТ, яку «прихватизував» тоді Березовський.
     Нас цікавить інше. Вяхірєв, знищуючи на догоду Кремлю найкращий у Росії телеканал, не розумів, що тим самим він залишає без захисту не тільки себе. Коли не стало незалежного телебачення (газети скупили раніше), влада дістала чудову можливість всерйоз взятися за переділ «Газпрому».  
     Тоді ж у досить кумедний спосіб було покінчено з власне публічною політикою. Влада уклала джентльменську угоду: в політику пересічні громадяни не втручаються, все що треба - покажуть по ТБ. Плюс до вас відходять попса з хокеєм, а на додачу -   старий гімн. Політику ж робитимуть професіонали. 
     Далі все пішло, як по маслу, в кращих традиціях політичного рейдерства. І вже жодних дискусій не виникало, як у «Газпромі», так і в самій Росії. Було встановлено чіткі правила гри: на ключових посадах з'явилися вихідці з Пітера, за територіями наглядали віддані президентові люди, губернаторів почали призначати, попередньо «вичистивши» найбільш непокірних з Ради Федерації. Партійне будівництво – під жорстким контролем. Створена «під президента» «Единая Россия» стала «ведущей и направляющей», отримавши конституційну більшість в Держдумі. Остання старанно «проштамповувала» законопроекти, які складалися в апараті президента. Електоральне поле було зачищене так, що поява несподіваного суперника на телеекрані чи самих виборах виключалася апріорі. Опозицію витіснили якщо не в Лондон, то в Читинську область. ФСБ і МВС відпрацьовували на повну, але й їм перепадає немало. Не забарилися і результати: за роки панування Путіна кількість долларових мільярдерів збільшилася більш як у 20 разів. Соціальне розшарування і тотальна корупція досягли кричущих розмірів.
     Диктат силових структур та бюрократії – два рівних крила, на яких тримається його політ. Саме вони дозволили знищити парламентаризм, перші паростки громадянського суспільства, свободу слова, вільні вибори, політичну та економічну конкуренцію. Власне, нинішня російська опозиція, котра пробивається, як травинка крізь асфальт, саме за цими ознаками характерзує правління Путіна і «путінізм»  як систему. Щоправда дехто з опозиційних до влади експертів вважає, що система, створена Путіним, не є унікальною. Аналогами путінської Росії називають Чилі часів другої половини правління Піночета і Південну Корею після генералів. 
     Утім, для будь-якої країни, де президентська вертикаль вибудовується з акцентом на представників однієї партії або ж за теріторіально-земляцьким принципом, загрози авторитаризму і навіть тоталітаризму неминучі. Недаремно кажуть: олігархи реформ не проводять.
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Имя:
E-mail:
Текст:
Код: