Главная
Карта сайта
Написать письмо
Админ
 МОЙ БЛОГ
Лютий-2017: хто з відомих футболістів "Динамо" народився у цьому місяці?
Лютий 2017, Хто з видатних футболістів «Динамо» і збірної народився у цьому місяці? 3 лютого 1937 року народився Володимир Миколайович Сорокін. Півзахисник, майстер спорту. Срібний призер 1960-року, володар Кубка 1962, фіналіст Кубка 1963-го років. Це, мабуть, чи не єдиний футболіст, який за кар»єру встиг пограти і за московське, і за київське «Динамо». І за донецький «Шахтар». За киян, зокрема, зіграв 50 матчів, забив три голи. А у складі «Шахтаря» став володарем Кубка Союзу 62-го року. Володимира Сорокіна запам’ятав  чи не з першого свого вболівальниць кого досвіду – вирізнявся він  непоступливістю, працездатністю, сильними ударами здалеку. А надто запав – після того, як перейшов до московського «Динамо» і забив у  ворота киян, сказали б зараз, божевільний гол метрів з 35 гарматним ударом. А дебютував він за киян 1958-го, у вкрай складному для киян сезоні. Напрочуд легко вписався в основний склад, відіграв за «Динамо» майже всі матчі без замін. Киян тренував тоді Віктор Шиловський, поставив молодого «бека» поруч з Юрієм Войновим. Тренеру імпонували старанність, самовідданість Сорокіна. До того ж у нього був поставлений удар. І перший м»яч він забив московському «Торпедо» гарматним, як тоді казали, ударом метрів з тридцяти. Чемпіонський 1961 –й рік  не склався для Сорокіна, через апендикс більшість матчів провів у дублі. Та ще нетактовно повів себе з Соловйовим. Інцидент стався неприємний,  на очах всієї команди. Такого тренери не прощають. Так він опинився в Донецьку. У 1962-му «Шахтар», очолюваний Олегом Ошенковим, виграв Кубок СРСР, перемігши московські «Торпедо» в чвертьфіналі  і «Динамо» в півфіналі. У вирішальному матчі  переконливо здолали «Знамя труда» з Орехово-Зуєво, команду, що з другої ліги несподівано проскочила  аж у фінал Кубка. У цьому фіналі Сорокін не забив пенальті, влучивши у стійку. Кар»єру в «Шахтарі» Володимир  Сорокін завершив у тридцятирічному віці. Догравав у маріупольському «Азовці»,  в Чернігові. Згодом повернувся до Києва впродовж п’яти років працював старшим тренером футбольного клубу заводу «Арсенал».   4 лютого 1964 го року народився   заслужений майстер спорту  Олег ПРОТАСОВ - один з кращих футболістів радянського періоду, заслужений майстер спорту, єдиний радянський футболіст – лауреат нагороди УЄФА «Золота бутса» . Кращий футболіст СРСР 1987, другий – 1985-го, кращий бомбардир чемпіонату СРСР 1985, 1987, 1990. За збірну Радянського Союзу провів 68 ігор, забив 29 м'ячів. Віце-чемпіон Європи — 1988, володар «Срібної бутси» — 1985 р.  Другий  бомбардир у історії  СРСР після Олега Блохіна.  Чемпіон Греції у складі «Олімпіакоса» як гравець і тренер. Чемпіон СРСР — 1983, 1990 рр. Член клуба Григорія Федотова (245 м’ячів), член клуба Олега Блохіна (275 мячів). Олег Протасов народився у Дніпропетровську, і, скільки себе пам’ятає, змалечку ганяв м’яча на вулиці, у дворових командах. Батьки  працювали на знаменитому «Південмаші». Нічого проти захоплення сина вони не мали й віддали його до футбольної школи. Спочатку займався у Бориса Івановича Дановського. Потім разом із Литовченком — у тренера Ігоря Леонтійовича Вєтрогонова, згодом перейшли до групи Анатолія Олексійовича Білолюбського. У 19 років Олег Протасов став чемпіоном СРСР у складі «Дніпра». Наступний сезон для нього став особливим - Протасов «наколотив» 35 голів, побивши рекорд Микити Симоняна (34 голи, забиті 1959 року).  Голландець Марко ван Бастен, який до цього забив 34 голи, травмувався і в кількох іграх участі не брав. І раптом в останньому матчі він, хворий, виходить на поле і забиває два м’ячі. Тож у Протосава – тільки срібна.  Прийшов час служити в армії. Протасов з вірним своїм другом Геннадієм Литовченком вирішили так: по-перше, якщо й міняти Дніпропетровськ, то тільки на Київ. По-друге, вони обоє відчували це, об’єктивно — і Олегу, й Геннадію рідний «Дніпро» треба було міняти клуб на серйозніший, вищий класом. Найбільше раділи київські вболівальники. І не без підстав. І Протасов, і Литовченко своєю грою дарували їм справжнє задоволення й насолоду. 87-й став щасливим для Олега Протасова — за підсумками сезону його назвали кращим футболістом Союзу. У складі збірної під орудою Лобановського став віце-чемпіоном Європи. Згодом у житті Олега Протасова почався «грецький» період. До «Олімпіакоса» його й Геннадія Литовченка запросив Олег Блохін. Разом вони вибороли звання чемпіонів Греції. Це був незаперечний успіх, та примножити його не вдалося. Цікава тренерська кар»єра Олега Валерійовича . 4 лютого 2003-го йому виповнилося 39, а за кілька днів потому пролунав дзвінок: його запрошують тренером до «Олімпіакоса». Це був  справді подарунок долі.  Під його керівництвом «Олімпіакос» виграв 11 із 13 матчів і виборов першість Греції. У вирішальному матчі розгромили свого головного конкурента — «Панатінаїкос»: 3:0! Протасова винесли зі стадіону на руках. Олег став першим українським тренером, команда якого стала чемпіоном у західноєвропейській першості. Побажаємо Олегу Валерійовичу міцного здоров»я і подальших успіхів! Відомий захисник київського «Динамо» Володимир Лозинський народився 6 лютого 1955 року. Захисник. Майстер спорту міжнародного класу. Триразовий чемпіон Союзу. Двічі срібний призер і  двічі володар Кубка СРСР. У списку 33 кращих футболістів сезону 4 рази. За Динамо» (Київ)   з 1975  по 1984-й «Динамо» (Київ) – 224 гри 9 голів. Тренерська кар’єра:  1996—2003р. — тренер і головний тренер ЦСКА (Київ); 2004 — головний тренер «Ворскли»;  2007—2010 — тренер-селекціонер «Динамо». Під керівництвом Лозинського збірна України двічі ставала чемпіоном літньої Універсіади — в 2007 і 2009 роках. Лозинський, пройшовши всі етапи навчання в ДЮФШ «Динамо» (перший тренер Олександр Леонідов), грав чотири сезони в дублюючому складі команди. Туди він потрапив не по блату. У десятирічному віці на відбір його привів старший брат. Володимир випереджав однолітків у роботі з м»ячем і феноменальній фізичній витривалості, чіпкості. З тисячі підлітків, яких , тоді екзаменували, пізніше до дублюючого складу  добралися четверо. А в «основі» київського «Динамо» заграв він один. Така от лотерея. І то невідомо, як би склалася доля Володимира, аби не бурхливі події 75-го, коли в команда потрапила в кризу, і тренер Олег Базилевич змушений був піти, а з ним – і кілька провідних гравців.  Кар'єра в київському «Динамо» у Лозинського, що називається, склалася. Пам’ятним для Лозинського став відрізок, коли київське «Динамо» не програвало в 45-ти матчах поспіль (рекорд у комбінації чемпіонатів СРСР 1980 і 1981 рр.), і в усіх  він відіграв без замін.  1985—1986-го  грав за харківський «Металісті», потім виступав за клуби другої ліги. Грати закінчив в 1990 році в «Кремені», який на наступний сезон прийняв як головний тренер. Побажаємо Володимирові Федоровичу здоров’я й нових успіхів! 10 лютого– день народження іншого відомого захисника «Динамо» Юрія Дмитруліна. Юрій народився в Снігурівці Миколаївської області.  Захисник. Гравець національної збірної України. Дев'ятиразовий чемпіон України. Шестиразовий володар Кубка України. Протягом 1999—2003 років п'ять разів обирався до переліку «33 кращих футболістів України» за версією газети «Команда».  Упродовж 1996-2004 провів у складі головної команди України 39 матчів, відзначився одним забитим голом. За «Динамо» (Київ») –  182 матчі, 6 голів. У листопаді 1994 року, головний тренер Йожеф Сабо Юрія Дмитруліна і Андрія Шевченка перевів в першу команду. Дебютував у матчі з «Прикарпаттям», вийшовши на заміну у другому таймі. Приблизно тоді ж в основі киян заграли Шовковський, Ващук, Шевченко, Косовський... Юрій Дмитрулін провів у «Динамо» 10 сезонів на різних позиціях у захист,і іноді опорним півзахисником. Із висоти прожитого тепер ті роки видаються лебединою піснею команди під орудою Валерія Васильовича Лобановського. Один з  партнерів Дмитруліна обмовився, що в ситуації, коли інші футболісти бояться поставити ногу, Юрій без остраху грає головою.  Як результат - нескінченні травми і тривалі відновлення.  Сам він підрахував, що лягав «під ніж» чотирнадцять разів. Це не рахуючи розбитих брів, розтягнень та іншої «дрібнички. Побажаємо Юрієві Михайловичу здоров’я й подальших успіхів! 12 лютого святкує день народження відомий футболіст «Динамо» Віктор Хлус. Він народився 12 лютого 1958 року в Новгород-Сіверівському Чернігівської області. Майстер спорту міжнародного класу. Нападник.   Тричі чемпіон СРСР, двічі володар Кубка. Бронзовий призер чемпіонату Швеції. Виступав за команди «Рефрижератор» (Фастів), «Буковина» (Чернівці) 44 гри, 12 голів; «Динамо» (Київ) — 1980—1985, провів 111 матчів, забив 25 голів. Віктор Іванович – віце-президент федерації футболу Києва і Київської області, очолює рух ветеранів футболу в Україні. Як і його товариша по «Динамо» Вадима Євтушенка, доля Віктора Хлуса теж закинула до Швеції. Майже 10 років провів у цій скандинавській країні. Віктор був одним із когорти гравців «Динамо», кого після завершення кар’єри офіційно «випустили» за кордон під егідою тодішнього монополіста «Совінтерспорту». - До сезону 1979 роки я грав за «Буковину», - розповідає Віктор Хлус, - у другій лізі, багато забивав. Тоді  тренером працював Іван Терлецький, який мав тісні зв'язки з «Динамо». Моєю же мрією було «Динамо».  Коли надійшла пропозиція з Києва, разом з начальником команди поїхав на зустріч з Валерієм Лобановським, який сказав, що я йому потрібен. Пристосуватися до жорстких тактичних схем Лобановського було складно. Не відразу зміг звикнути і до ігрових концепцій та навантажень Лобановського. І хоча виходив Віктор переважно на заміну, вболівальники його любили, аплодували фірмовим проходам та сильним пласованим ударам, після яких м’яч нерідко потрапляв у сітку. У Швеції, ясна річ, довелося чи не все починати спочатку.  Перший і, мабуть, найуспішніший сезон він провів у Гетеборзі, в ГАІСі. Вони того року стали бронзовими призерами, а Віктор — кращим бомбардиром свого нового клубу. Бажаємо Вікторові Івановичу здоров»я й нових успіхів! 14 лютого 1996 року в Херсоні народився один з найперспективніших гравців нинішнього покоління півзахисник донецького «Шахтаря» та збірної України Віктор Коваленко. Він «засвітився», ставши кращим бомбардиром (володарем «Золотої бутси») молодіжного чемпіонату світу 2015 (4 гри, 5 м'ячів, 2 гольові передачі). Перший тренер - Володимир Володін. Віктор помітно виділявся на фоні своїх одноклубників, тож не дивно, що незабаром  отримав пропозиції від клубних академій київського «Динамо» та донецького «Шахтаря». Коваленко обрав «гірників», ставши одним з основних гравців у команді кожної з вікових груп, де він виступав. У складі «Шахтаря» доволі успішно виступав у юнацькій та молодіжній першостях України. У Прем'єр-лізі дебютував 28 лютого 2015 року.  У 2016-му Віктор регулярно виходить за основний склад.   У матчі 1/16  Ліги Європи забив  свій перший гол на такому рівні - у ворота «Шальке». А потім разом з «гірниками» дійшов до півфіналу Єврокубку. 11 травня 2016 року у матчі-відповіді півфіналу Кубка України проти «Олександрії» вивів «гірників» на поле як капітан команди у віці 20 років і 87 днів, ставши наймолодшим капітаном в історії клубу. 24 березня 2016 року дебютував у складі збірної України в товариському матчі зі збірною Кіпру, учасник Євро-2016. Віктор – справжній організатор гри, прекрасно бачить поле, володіє комбінаційним даром, є стрижневим гравцем, диригентом атак команди.  У нього, як мені здається, чудове майбутнє. Йому всього 21… Побажаємо Вікторові Коваленку успіхів! 16 лютого 1958 року в Роздолі Львівської області народився один з кращих півзахисників «Динамо» восьмидесятих Андрій Андрійович Баль.  На жаль, він рано пішов з життя – 9 серпня 2014 року. Заслужений майстер спорту. За збірну СРСР виступав 20 разів, забив 1 гол. Володар Кубка Кубків — 1986. Чемпіон світу серед юніорів — 1972, чемпіон Європи серед молодіжних команд — 1980, 1990 рр. Триразовий чемпіон Радянського Союзу , чотириразовий володар Кубка  Загалом у чемпіонатах СРСР провів 224 матчі, забив 14 голів. Входив до тренерського штабу Олега Блохіна, зокрема 2006-го року, коли збірна України дійшла до чвертьфіналу. Усього лише один гол забив Андрій Баль у футболці збірної — зате який! За цей один немало колег-футболістів віддали б усі свої. Адже то був перший радянський гол, забитий збірній Бразилії (!) в офіційних матчах. Трапилося це на чемпіонаті світу-82. Той гол Баля не допоміг, і Зіко з партнерами таки забили під завісу два м’ячі. У біографії Баля був ще один чемпіонат світу - через чотири роки,  в Мексиці, — програли у чвертьфіналі бельгійцям — 3:4. Це була трагедія! Після розгрому угорців — 6:1 — збірна СРСР вважалася фаворитом першості. Бельгійців же ніхто всерйоз не сприймав. І коли наші повели 3:1, здавалося, все для суперників закінчилося. Та «червоні дияволи» (кольори збірної Бельгії) під проводом Кулеманса й ван Хімста не лише зрівняли рахунок, а й вийшли вперед. У 1980-му, у складі молодіжної збірної СРСР він став чемпіоном Європи.  У 90-му, він повторив успіх — у молодіжній збірній. Андрій був за «дядька» (за регламентом дозволялося грати двом «віковим» гравцям), так що наставляти молодь Андрієві не звикати. Баль жив футболом і помер, граючи у футбол, 9 серпня 2014 року під час матчу ветеранів футболу в Києві на 57-му році життя. Помер практично на руках свого кращого друга і товариша Володимира Безсонова. Світла пам»ять, Андрію Андрійовичу! 16 лютого в Кіровограді (нині Кропивницький) народився Сергі́й Ю́рійович Наза́ренко - півзахисник дніпровського «Дніпра» і національної збірної України. Він – чвертьфіналіст ЧС 2006-го, учасник Євро-2012. За «Дніпро» Сергій Юрійович зіграв 266 матчів, забив 54 голи. За сімферопольську «Таврію» - 76 ігор, 17 голів. Вихованець ДЮСШ «Зірка», він отримав запрошення до «Дніпро», де провів з успіхом 13 сезонів. Член клубу Олега Блохіна – 100 голів в ЧУ. За збірну України грав з 2003-2012, 56 матчів, забив 12 м»ячів. …Вирішальним у відборі на ЧС-2010 для України став домашній матч проти команди Англії 10 жовтня 2009 року на Дніпро-Арені.  Гра мала вирішальне значення для збірної Михайличенка, лише перемога  гарантувала друге місце в групі і участь у плей-оф. На 30 хвилині Сергій Назаренко прекрасним ударом з-за меж штрафного майданчика відкрив рахунок 1:0. Ані Україна, ані Англія більше не забивала, і Україна здобула  історичну перемогу. Колишній тренер «Дніпра» Олег Протасов вважав, що Сергій може зіграти на будь-якій позиції у середині поля. Він вмів віддати довгий пас і побачити ривок товариша по команді.  Вітаємо з Днем Народження, Сергію Юрійовичу! 17 лютого 1958 року в Жданові (нині Маріуполь) народився відомий український футболіст Сергій Балтача.  Заслужений майстер спорту. Захисник. У складі збірної СРСР провів 45 матчів, забив 2 голи. Віце-чемпіон Європи 1988 р.  Чемпіон світу серед юніорів 1977 р. Чемпіон Європи серед молодіжних команд 1980 р. Бронзовий призер Олімпіади-80. Учасник чемпіонату світу 1982 р. Володар Кубка Кубків 1986 року. Чотириразовий чемпіонату Союзу і чотириразовий  володар Кубка СРСР. У вищій лізі провів 214 матчів, забив 6 голів.   Виступав за футбольні клуби «Металіст» Харків (1976), «Динамо» Київ (1977—1988), «Іпсвіч Таун» Англія (1988—1990), «Сент-Джонстон» Перт Шотландія (1990—1993), «Каледонієн» Шотландія, граючий тренер (1993—1995). Цікава ренерська кар»єра: Асистент головного тренера футбольного клубу «Сент-Міррен», Шотландія (1998—1999). Тренер Федерації футболу Шотландії (1999—2001). Тренер юнацької академії футбольного клубу «Чарльтон», Англія (з 2001-го). Балтача - вихованець харківського футболу. Справді, тут він закінчив спорт інтернат. А починав Сергій у рідному Жданові, у тренерів Анатолія Якушевського. Починав  як центрфорвард, і на турнірі «Шкіряного м’яча» отримав приз кращого бомбардира. В інтернаті тренери перевели йогСергія на позицію опорного півзахисника. Невдовзі, побачивши, що він виграє всі повітряні дуелі, його перевели на місце заднього центрального захисника. Саме на цій позиції Сергій Балтача добився визначних успіхів. Сергій — автор ювілейного, 1100-го гола, забитого за всю історію на чемпіонатах світу, — його ім’я назавжди вписано до світового футбольного реєстру. Єдине, що заважало Сергієві Балтачі повністю розкрити свій талант, — хронічні травми. Через прикрі пошкодження він не дограв до кінця фінального матчу на Кубок Кубків з «Атлетико» у 1986-му, тоді ж пропустив чемпіонат світу… Коли виповнилося тридцять, Сергій, першим із радянських футболістів, поїхав до Великої Британії, став гравцем основного складу відомого клубу «Іпсвіч». Шість років провів на футбольних полях туманного Альбіону, заслужив авторитет, чудову пресу. Уболівальники Британії цінували його за тонке розуміння гри, самовідданість, джентльменську поведінку на полі й за його межами. Вітаємо, Сергію Павловичу! 18 лютого 1944 у Києві народився захисник Володимир Левченко. Виступав за «Динамо» (1961-1971).  Майстер спорту СРСР (1964). Чемпіон СРСР - 1966, 1967, 1968 рр. Другий призер першості СРСР - 1965, 1969. Володар Кубка СРСР - 1964, 1966.
У  списку«33-х кращих»: № 1 (1967), № 3 (1968) . Кар»єра гравця: «Динамо» (Київ) – 144 матчі, 2 голи. В єврокубках: 9 ігор.
Входив до складу юнацької збірної СРСР (1962).
За збірну СРСР: 2 гри (1968). За олімпійську збірну СРСР: 3 гри (1966-1968). Чемпіон СРСР серед юнаків - 1961. Переможець змагань дублерів - 1963, 1965, 1966. Кар»єра гравця: «Динамо» (Київ) – 144 матчі, 3 голи.
В єврокубках: 9 ігор. Про Володимира Максимовича Левченка нині згадують рідко. Хіба що  – затяті  фанати та любителі статистики. Тому – різні причини: і на полі, і поза футболом. Однак факти, як відомо, вперта річ. Корінний киянин, він всю  кар'єру провів у «Динамо» на позиції лівого захисника, тричі став чемпіоном СРСР, двічі володарем Кубка СРСР. Зіграв три матчі за збірну СРСР, був учасником Євро 1968. Свою справу робив надійно – зв»язку захисників Сергій Круликовський – Володимир Левченко вважали однією з найсильніших в Союзі, а самого Володимира – першим номером у відборі м»яча – найважливіше вміння захисника.  На цьому,  зокрема, наголошував заслужений тренер України Євген Горянський, котрий вважав,  що таким відбором м»яча, як у Левченка, «немає ні в кого в Союзі». День 13 травня 1971 року розділив життя Володимира Левченка на «до» і «після».  Керуючи автомобілем, потрапив в автокатастрофу в Києві на перетині Богданівського провулка і Повітрофлотського проспекту. Отримав серйозні травми і пережив клінічну смерть. Він залишився в живих, але після  змушений був завершити ігрову кар'єру і податися в підсобники на будову.
У квітні 2006 року трагічно загинув. 19 лютого 1959 року народився один з кращих футболістів київського «Динамо» 80-х років АНАТОЛІЙ ДЕМ»ЯНЕНКО. Захисник. Заслужений майстер спорту.  Учасник чемпіонатів світу 1982, 1986, 1990 рр. Срібний призер чемпіонату Європи — 1988 р.  Володар Кубка Кубків — 1986 року. Кращий футболіст  СРСР 1985 року. За збірну СРСР – 80 матчів, 6 голів.  П»ятиразовий чемпіон СРСР. Загалом в чемпіонатах країни провів 353 матчі, забив 29 голів. Грав у командах «Дніпро» (Дніпропетровськ) – 1976-1978, 20 матчів 1 гол; «Динамо» (Київ) –  333, 28. Двічі тренував київське «Динамо» – 1993-2005 і 2005 – 2007. Анатолій чи не єдиний, хто почав одразу з основи, пропустивши школу київського «дубля». Цікаво, що за підсумками першого ж сезону його включили до складу 33 кращих футболістів країни. За кар’єру він удостоїться такої честі 9 разів, причому в семи з них буде першим номером у своїй номінації лівого захисника. Особливо вдалим для Анатолія виявився 1985 рік. Йому вдалося уникнути травм і пройти чемпіонат країни на одному диханні, він зіграв усі 34 матчі. Причому не просто зіграв, а, як і личить справжньому капітанові, вів команду вперед, багато голів було забито після його стрімких швидкісних проходів по лівому флангу. Солідним виявився й особистий здобуток лівого захисника: 8 забитих у ворота суперників голів. Таким чином, естафета капітанів «Динамо» опинилася в надійних руках. 1986-й став ще одним кроком уперед — Анатолій разом із товаришами привіз до Києва Кубок Кубків. У рідному місті їх зустрічали як героїв. Та почивати на лаврах не було коли — кликала далека Мексика, де збірній СРСР належало зіграти перші матчі у своїй групі. Хтозна, як би закінчився той сезон для збірної СРСР, якби змогли зіграти в центрі захисту травмовані напередодні чемпіонату Сергій Балтача і Олександр Чівадзе. Без них центр оборони виявився не таким вже й надійним. .. Якось Анатолій розповів:
  • Ставши помічником Валерія Васильовича Лобановського, звичайно, переймав його навички. Взагалі, мені пощастило працювати в тренерському штабі з такими людьми, як Колотов, Сабо, Буряк, Лобановський. Кожен з них - тренер з великої букви, у них було чому повчитися.
Що стосується Лобановського, Розумієте, в чому тут справа. У Лобановського був великий авторитет. Він виграв двічі Кубок кубків, Суперкубок, взяв срібло на чемпіонаті Європи. А скільки досягнень в чемпіонаті СРСР! Валерій Васильович дуже багато зробив для радянського та українського футболу. Якщо порахувати підготовлених ним динамівців, які потім стали тренерами, набереться більше 50 осіб… Прийміть найщиріші вітання, Анатолію Васильовичу! Здоров»я Вам! 24 лютого 1939 року в Ужгороді  народився воротар київського «Динамо» початку 60-х років Андрій Андрійович Гаваші.  Кар»єра гравця: «Спартак» (Ужгород) – 1957-1959; «Динамо» (Київ) – 1959-1960; «Верховина» (Ужгород) – 1961 -1966; 1967-1970 – «Хімік» (Перечин). З травня 1995 по 2006 рік очолював Федерацію футболу Закарпаття. З 2006 –го заступник голови ФФ Закрпаття. Був членом виконкому Федерації Футболу України, делегатом ФФУ, інспектором матчів Вищої (Прем»єр) Ліги України. Футболом Андрій (по паспорту Андреас) почав займатися в рідному Ужгороді, з 14 років грав за юнацьку команду місцевого «Спартака». Незабаром на талановитого молодого голкіпера звернули увагу тренери київського «Динамо», передусім, Олег Олександрович Ошенков.  І  1959-го року А.Гаваші, разом зі своїми одноклубниками Й.Сабо і В.Турянчиком, переходять до київського «Динамо»,  яке тоді переживало болісну зміну поколінь. Цікаво, що першим, кому з цієї трійці довірив новий тренер киян В.Д. Соловйов виступити за основний склад, був саме голкіпер Андрій Гаваші. Основний голкіпер киян Олег Макаров травмувався, і його місце на останньому і найважливішому рубежі  зайняв нікому не відомий 20-річний Гаваші. Він одразу став київською знаменитістю, про його манеру гри, та й, власне, саму незвичну воротарську амуніцію, розкутість і певний форс на полі, сперечалися в транспорті й на вулицях, а ми, пацанами, копіювали його карколомні «польоти» на кучугурах піску. Як складається доля: перший же сезон в елітному дивізіоні радянського футболу, став найуспішнішим в кар'єрі воротаря Андрія Гаваші. Він продемонстрував досить надійну і впевнену гру, потрапив на олівець тренерів збірної Союзу, котра готувалася до виступів на Кубок Європи. Потрапляє в списки кандидатів у збірну, проводить з національною командою збори, бере участь у тренувальній грі. Зрештою, потрапляє до заявки на товариський матч збірних СРСР і Чехословаччини, в якому був дублером Льва Яшина. Та зіграти в головній команді країни, як і продовжити сходження до еліти радянського футболу, Андрієві, на жаль, не судилося. Батьки наполягли, щоб хлопець у першу чергу навчався, здобував вищу освіту… А чи не найяскравіша життєва сторінка в житті Андрія Гаваші — 12 років на посаді голови Федерації футболу Закарпаття, 10 років делегатом Федерації футболу України на матчах вищої і прем'єр-ліги країни, а також діяльність на посаді члена виконкому ФФУ, в якій виконував обов'язки заступника голови комітету по зв'язках із регіонами. 28 лютого 1979-го народився відомий футболіст «Динамо» Андрій Миколайович Несмачний - захисник «Динамо» Київ та збірної України. У національній збірній дебютував 26 квітня 2000 року. Один з найсильніших лівих оборонців українського футболу за всі роки. Учасник чемпіонату світу з футболу 2006. Вихованець Сімферопольського училища Олімпійського резерву. До «Динамо»  запросили у 16-річному віці. Несмачний -  шестиразовий чемпіон  України, п»ятиразовий володар Кубка. Вітаємо Андрія Миколайовича і бажаємо здоров»я! Легендарний український футболіст, заслужений майстер спорту  Йожеф Йожефович Сабо народився 29 лютого 1940-го. Так що святкує свій день народження раз на чотири роки. Народився на території Угорщини, і мати записала його день народження 1 березня. Пізніше, дізнавшись про це, він переписав себе на справжню дату. Відновив справедливість, хоч тепер святкував день народження раз на чотири роки. У цьому – весь Сабо. Загострене, навіть гіпертрофічне чуття справедливости – наріжний камінь його характеру. Недавно зустрів його – такий же елегантний, легкий, підягтнутий, як років з сорок тому. Його називали режимщиком. Ще відтоді як грав у футбол, ніколи не пив і не палив. Хоча  в «Динамо» були такі хлопці,  піддавали,  не знаючи міри. Сабо з ними боровся, як міг – і коли грав, і як тренер. І самому Маслову виговорював. Особливо, коли він випивав з гравцями. Сабо – не дипломат. Він  запальний, як кажуть, і без бензину. Найбільше не любить лицемірства, брехні й показухи. Іноді й вартувало б не звертати на окремі речі уваги, а він не може. Обов’язково скаже, що думає, у вічі. Кому такі білі ворони подобаються? Мужність і воля до боротьби. Навіть коли не те що бігати – ходити не можеш. 1966-го, в півфіналі в жорсткому стику з Беккенбауером, залізний Кайзер зламав йому ногу. Так і відіграв весь другий тайм на зубах (заміни тоді не дозволялися). Навіть скупий перелік його досягнень вражає. Він -  перший немосковський чемпіон СРСР 1961-го року і старший тренер «Динамо», яке вже в новітній історії України обіграло вЛізі Чемпіонів московський «Спартак» і мадридський «Реал», а збірна України - збірну Росії.
Йожеф Сабо -  чотириразовий чемпіон СРСР,  двічі володар Кубка СРСР .
Бронзовий призер Олімпійських ігор 1972 р. бронзовий  - чемпіонату світу 1966 – єдиний за всю історію «Динамо»
 Заслужений тренер України. Начальник команди «Динамо» Київ (1992, 1993). Віце-президент клубу «Динамо» Київ (2000-2004). Чемпіон України 1994 і 1996, володар Кубка України 1996 і 2005-го.
 

Якби директором був я ... Присвоїв  би футболісту київського «Динамо» Йожефу Сабо звання Героя України. Давним-давно, коли наша політеліта ходила в коротких штанцях, Йожеф Йожефович (його тоді називали Іосифом, а частіше на український манер - Йосипом) бився за честь Києва та України з завзяттям і спортивною злістю, які й не снилися багатьом нинішнім інфантильним «профі» . Червоно-біла форма московського «Спартака» діяла на п'ятого номера «Динамо» набагато сильніше, ніж такого ж кольору ганчірка на бика. У Москві він натерпівся. Скільки туди приїжджав, постійно чув, що його «фашистом» називали. Усе тому, що знали, що  батько служив під час Другої світової війни в угорській армії, яка в той час була союзницею Німеччини.
  • Та  хіба в нього був вибір?  - питає Сабо. І сам же відповідає: Звичайно, ні! Закарпаття тоді до складу Угорщини входило, а ми – етнічні угорці. Тато воював на боці тих, хто його призвав. Потім його за те до Сибіру відправили. Повернувся у 1948-му, коли я вже в школу ходив, дуже хворим.
 Сабо нічого і ніколи не давалося легко. Жорстка гра у відборі, уміле перехоплення м'яча, прекрасний вивірений перший пас, атлетизм у поєднанні з відмінною технікою, впевнена гра на "другому" поверсі - вивели Сабо в число кращих півзахисників тодішнього Союзу. До слова, до Києва, Сабо приїхав, майже не розуміючи російської. Мав репетитора. Українську ж узагалі самотужки вивчив.
До «Динамо» потрапили разом з іншим представником закарпатської школи -  Василем Турянчиком,  і воротарем Андрієм Гаваші. Сабо -  19-річним «зеленим» хлопчиком. але відразу ж, без апробації в дублюючому складі, склав компанію в центі поля самому Юрію Войнову. Мине три роки, і Войнов, йдучи, скаже: «У мене надійна зміна, Сабо - півзахисник нового типу». Півфінал Чемпіонату Світу -1966 року в Англії, матч з ФРН: - Іспанський суддя нас тоді з перших хвилин прихопив, - розповідав Йожеф Сабо. - Ще за рахунку 0:0 Поркуян вийшов з воротарем сам-на-сам. Його на 11-ти метрах не те що підбивають – косять! З того моменту стадіон почав вболівати за нас. Але арбітр вигнав Ігоря Численка, а я в одному із зіткнень отримав перелом і понад тайм був радше присутнім на полі, ніж грав. Вийшов за поле, мені вкололи новокаїн, але то лише трохи зняло біль. Ходив по краю, боротися не міг. Вдев’ятьох проти 11-ти суперників грати складно… Володів знаменитим  фірмовим ударом, після одного з яких воротар Спартака  Маслаченко в серцях кидав рукавички і йшов з воріт! Голкіпер пішов, ворота порожні, ніхто ні на полі, ні на трибунах нічого не розуміє, а Сабо навздогін, як з гармати, чи не з центра поля «пуляє» ще один гол. – 3:0 Ні, він нікому і ніколи нічого не дарував і не вибачав, за що його не любили не лише суперники, але й функціонери,  котрі заправляли тоді  радянським  футболом.
   Ще одна риса його характеру – гостре чуття нового, він ризикував багато, довіряючи молодим і ще зовсім юним. Коли виставляводночасно юних Реброва, Шевченка, Шовковського, Ващука, Дмитруліна. Та й Головко, якого взяв з Сімферополя, теж був знахідкою. А скільки наслухався, запросивши з Вінниці Косовського! Коли люди бачили цього хлопця з широким об’ємом талії, то не могли повірити, що він здатен грати у такій команді як «Динамо». Саме Сабо знайшов Ярмоленка і Гармаша. Проте не любить про це зайве говорити. І на полі, і за його межами він не щадив порушників режиму і різного роду «зірочок», які й на копійку для клубу нічого не зробили, а уявили себе ... Ні, він, звичайно, не дипломат, і лексика бувало - далека від загальноприйнятої .  Знаєте, є такі люди, які не звикли прощати розхлябаність і розбещеність, не можуть байдуже спостерігати, мовчати, коли всілякі неподобства і беззаконня творяться. Тому й живеться їм важче, і доля така випадає непроста в житті.
Але, якби директором був я ... Привітав би, друзі, його званням Героя України, бо він цього вартий!  З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ  ЙОЖЕФ ЙОЖЕФОВИЧУ! Пропоную привітати і відомих зарубіжних майстрів, котрі народилися в лютому . Це – перший володар Золотого м»яча Стенлі Метьюз (1 січня 20150-го) і нинішній володар цього призу Кріштіану Роналду (5 лютого 1985-го, четвертий трофей), відомоого нападника «Барселони» Неймара і знаменитогозахисника Міліна Чезаро Мальдіні! …Ось і привітали ми з вами іменинників лютого, наших улюблених футболістів. Вибачте, коли когось забули, чи не встигли поздоровити – передачі замало. Попереду – березень, там теж багато іменинників. Тож до зустрічі! З вами був Володимир КУЛЕБА.
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Имя:
E-mail:
Текст:
Код: