Главная
Карта сайта
Написать письмо
Админ
 МОЙ БЛОГ
ЗГАДУЮЧИ АБРАМА ЛЕРМАНА...
АБРАМ ЛЕРМАН -  «ГЛАДІАТОР», «ЛЮТИЙ ОПРИЧНИК»
ВІЗИТІВКА:
Абрам Давидович  Лерман народився 17 жовтня 1922-го, а помер 1 квітня  1979-го у Києві. – Учасник війни 91941- 1945). Виступав на позиції захисника, нападника. Майстер спорту СРСР (1952). Срібний призер чемпіонату СРСР (1952) Заслужений тренер Української РСР.
Виступав за команду «Динамо» (Київ) – 1945-1953, 182 матчі, 6 голів.
Тренерська діяльність: «Арсенал» (Київ) – 1962-1963: «Металург» (Запоріжжя) – 1963-1965; «Суднобудівник (Миколаїв) – 1965-1967; «Зірка» (Кіровоград) – 1969; «Локомотив» (Вінниця) – 1970-1973; «Буковина» (Чернівці) - 1976-1979.
…Уперше я почув про Лермана на «футбольній біржі», або «брехалівці», як її всі тоді називали, що на вході до тодішнього стадіону імені Хрущова. Тут, біля турнірних таблиць, вдень і вночі кипіли пристрасні дискусії вболівальників.
-         А пам»ятаєте, як у 1946-му Абрам Лерман «підкував» в одному матчі спочатку Боброва, а потім і Федотова? – запитував сивий дідусь.
Натовп задоволено загудів:
-         Непрохідний був центрбек!
-         І я пам»ятаю, на тій грі був. Бобров аж заа межі поля, в аут, далеко вилетів.
-         Та нікуди він не вилетів, Лерман йому на п»ятку стрибнув!
-         На яку п»ятку? Бреши та не заривайся! Коліно йому роздробив. І Федотову…
-         Федотова тоді якраз Махиня «зарубав», от там точно в коліно в»їхав.
-         Таких діалогів тоді, на початку 60-х минулого століття, на «біржі» можна було почути  стільки, що вуха в»янули. Де правда, де вигадка – хто відрізнить? Ніякого інтернету, відео, чи навіть телебачення, футбол тільки репортажі по радіо від Вадима Синявського.
Немає їнформації –  чуткам свято. Яких тільки байок не наслухалися ми пацанами під тими таблицями!
І про Михайла Бутусова, який штанги ламав, і судді йому не дозволяли виконувати пенальті. І про індусів, що приїхали грати в Київ босоніж (це, до речі, правда), і були розгромлені 13:1 киянами. І про Едуарда Стрельцова, котрий у «товариському» матчі «зони», де відбував покарання, забив шість голів збірній Союзу, котра відправлялася на переможний Чемпіонат Європи 1960 року (тоді називався Кубком Європи).
«Едіку» саме й приписували моторошну фразу: « Якщо пити – то відрами, красти – мільйон, а   кохати – так королеву!» Чому королеву?  Гуляла байка, що інцидент, за який його засудили, трапився мало чи не  з королевою… Розповідали тпм, захлинаючись,  про неймовірні голи Стрельцова, коли він, залишивши порвану футболку в руках ошелешеного захисника, закотивши м»яча у ворота, скрутив опікуну дулю – попробуй, перевір!
 І в цьому ж контексті – про київського захисника Абрама Лермана, що одразу зламав двох кращих московських форвардів, з якими ніхто  не міг впоратися.
Про Лермана, до речі, довго брехня гуляла. Уже працюючи в журналістиці, натрапив на книжку такого собі Олександра Ткаченка з Москви, де чорним по білому було написано:
«Скільки разів пропонували, вимагали, щоб Бобров перейшов до «Динамо» _московського – В.К.), котре представляло міліцію і КДБ. Він відмовлявся. Берією було наказано зламати його. І ось на стадіоні «Динамо» в Києві центральний захисник Абрам Лерман вибиває колінного суглоба Всеволоду Боброву».
 Де тут правда, а де вигадка? Справді, 28 травня 1946-го в Києві  «Динамо» грало з московськими армійцями, матч закінчився з рахунком 3:0 на користь гостей – двічі відзначився Федотов, один гол на рахунку Боброва.  Махиня тоді травмував Боброва, завдав важке пошкодження.
Після того матчу  головний бомбардир армійців в чемпіонаті вже не виступав. Спробував було вийти на гру 14 липня, але протримався на полі лише  три
хвилини ...
Що стосується єдиноборства Лермана з Федотовим, статистичних даних немає. Відомо тільки, що перші 10 матчів сезону-1946 Абрам  Лерман
зіграв у центрі нападу – після війни у киян не вистачало гравців. Навряд чи жорсткий стик  з колегою з ЦДКА ймовірний. Отож, немає ні найменшого скільки-небудь серйозного
підтвердження, що Лерман в тій грі хоч когось зламав! Але слава про це гуляє до сих пір… Дурна слава, на жаль.
Користуючись нагодою, хочу сказати кілька слів про той, може, найбільш напружений і болючий період в житті «Динамо» одразу по війні.  Тим більше, що ті два сезони не так і часто згадують історики і ветерани футболу. Між тим, мені здається, передостанньої (11-го) місця в 45-му і останньої сходинки  в 46-му динамівцям соромитися нічого. Як  і того, що їм всупереч регламенту зберегли місце в групі найсильніших. Київ, як і вся країна, загоювали рани війни. «Динамо» комплектувалося з величезними труднощами,  кістяк команди склали ветерани - воротареві Антону Ідзковському, наприклад, було вже 38, нападникам Миколі Балакіну і Макарові Гончаренку - 34 і 33 відповідно). Ніяких дитячо-юнацьких шкіл та резерву, ясна річ, не було.  
Київ лежав у руїнах, і проблема класної футбольної команди  стояла не на першому місці. Щоб хоч якось прогодувати себе і свої сім'ї, на виїзні матчі динамівці нерідко брали з собою валізи з фруктами, насінням і перед грою торгували ними біля входу на стадіон. У цивільному одязі, зрозуміло.

У 46-му прийшло поповнення - поранений бойовий офіцер 31-річний донецький захисник Микола Кузнєцов, 32-річний хавбек Рогозянський з Харкова, чотири рази поранений і контужений воротар Костянтин Скрипченко, який пройшов війну сапером і позбувся на  руці кількох пальців.
 Що вони могли протиставити столичним одноклубникам, спартаківцям і армійцям,що  в роки війни «билися» у першості та розіграші Кубка Москви та деяких інших міст? Знаменита «команда лейтенантів», що вигравала  чемпіонат за чемпіонатом,  практично в повному складі ніколи і ніде, крім як на футбольних полях, не воювала.
Всесоюзна легенда футболу та хокею, а також ЦДКА, ВПС і «Спартака» Всеволод Бобров в 42-43-му грав за  збірну Омського інтендантського
училища. 
Імениті візитери, приїхавши до Києва, часом дозволяли собі такі, наприклад, «жарти»: «Ну що, хохли, скільки вам сьогодні накидати - п'ять чи сім?» Забивали і п'ять, і сім, а розлючені динамівці могли відповісти хіба що
непоступливістю в єдиноборствах і зрозумілою грубістю…


Тепер – про Лермана. Абрам Давидович народився в Києві у 1922-му,  де і почав робити перші кроки у великий футбол. Він – перший корінний киянин і вихованець клубу, що став капітаном «Динамо». Звичайно, академій і футбольних шкіл тоді не було, та Лерман з 14 років пройшов усі сходинки – від юнаків до основного складу. Та війна   перешкодила гравцеві зіграти на вищому рівні.
Дебютував у складі киян  у першому ж післявоєнному чемпіонаті 1945 року. На полі Лерман відзначався непоступливістю і жорсткістю, яка інколи переростала в жорстокість. 
Виступав переважно на позиції центрального захисника, хоча пробував сили і в  нападі. Починаючи з 1947-го  і аж до закінчення кар'єри, неодноразово виводив партнерів на поле з капітанською пов'язкою.
Ім»я Лермана було у розширеному список кандидатів до збірної Союзу перед поїздкою на Олімпіаду в Хельсінкі 1952 року.
Після закінчення активних виступів закінчив Вищу школу тренерів . З 1963 по 1965 рік обіймав посаду начальника команди і старшого тренера запорізького «Металурга».
Однак найбільших успіхів на тренерській ниві Абрам Давидович досяг у Вінниці, де очолював місцевий «Локомотив». У сезоні 1970-му його команда стала переможцем однієї з українських зон класу «Б» чемпіонату СРСР, а у фінальному турнірі поступилася лише сєверодонецькому «Хіміку».
З чернівецької «Буковиною» Лерман почав працювати у вересні 1976 року. Абрам Давидович прийняв команду, яка перебувала у нижній частині турнірної таблиці. Чернівецький колектив завершив 1976 на 14 сходинці. Вже за підсумками наступного сезону «Буковина» під керівництвом Лермана зробила помітний крок уперед - 9 місце. У сезоні 1978 чернівецька команда фінішувала вже п'ятою.
Наступний рік «Буковина» також почала під керівництвом Абрама Лермана. На жаль,  1979-го році Абрам Давидович пішов з життя. За роки роботи в Чернівцях відомий фахівець заклав основи майбутніх успіхів «Буковини». Саме він запросив до «Буковини» кількох  знакових для клубу футболістів,  а також привернув у команду Віктора Хлуса, який тривалий час з успіхом захищав кольори київського «Динамо».
Про Абрама Лермана відомий у минулому футболіст Павло Богодєлов якось сказав:
«Лерман і пограв, і пережив багато. Залишився у пам»яті простою  і доброю людиною. Абрам Давидович добре ладив з людьми, з ким він працював, включаючи прибиральниць. Він не тільки душевно вітався і розмовляв з усіма, але і завжди знаходив спосіб, щоб доплатити тієї ж прибиральниці до мізерної зарплати. І, знаєте, умів це робити красиво!»
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Имя:
E-mail:
Текст:
Код: