Главная
Карта сайта
Написать письмо
Админ
 МОЙ БЛОГ
"БЛИСКАВКА" ІГОРЯ БЄЛАНОВА
24 вересня виповнилося 55 років видатному футболістові київського «Динамо», володареві «Золотого м»яча», заслуженому майстрові спорту Ігорю Бєланову. Вітаючи ювіляра з двома «п»ятірками»,  пропоную  новелу з книги «МОЄ «ДИНАМО» «Блискавка Ігоря Бєланова».   ВІЗИТІВКА: Народився в 1960 році. Нападник. Заслужений майстер спорту. Володар «Золотого м»яча» кращому футболістові Європи 1986-го року. Учасник чемпіонату світу 1986 р.  Срібний призер чемпіонату Європи 1988 р. За збірну СРСР провів 33 ігор, забив 8 м'ячів. Володар Кубка Кубків  1986 р. Чемпіон СРСР (1985, 1986). Володар Кубка СРСР (1985, 1987). Грав у командах СКА, «Чорноморець» (Одеса) – 1979 -1980, 68 матчів, 16 голів; «Чорноморець» (Одеса) – 1981-1984, 116 ігор, 26 голів;  «Динамо» (Київ) – 1985-1989, 121 матч, 39 голів; «Борусія» (Менхенгладбах) - 1989 -1990, 26 матчів, 5 голів; «Айнтрахт» (Брауншвейг) - 1991-1995, 67 ігор, 21 гол; «Чорноморець» - 1996-1997 – «Металург» (Маріуполь) – 1996-1997, 5 ігор, 4 голи. Лише три футболісти  за всю історію Радянського Союзу удостоювалися вищої нагороди французького тижневика «Франс футбол» «Золотий м'яч» - як кращому футболісту Європи - Лев Яшин (1963), Олег Блохін (1975) та Ігор Бєланов (1986). Андрій Шевченко отримав цей титул, будучи гравцем італійського «Мілана».  Хоч, зазвичай, кияни вважають його плоть від плоті своїм. Та статистика – невблаганна. У київське «Динамо» Ігор Бєланов прийшов із одеського «Чорноморця» в зрілому віці - 25 років - і сформованим гравцем. В Одесі він запам'ятався швидкістю й ударом. Команда виступала нестабільно, проявити себе на повну  тут було важко. В усякому разі, для вболівальників «Динамо» стало приємним сюрпризом, що цей скромний і працьовитий хлопець одразу «вписався» в основний склад. Валерій Лобановський знав, кого запрошує, з перших же днів  почав «шліфувати» талант і природні дані Ігоря, розпізнавши в ньому гравця європейського рівня в майбутньому. До швидкості й удару додалися незабаром ігровий тонус, сила волі, наполегливість, уміння виконати на полі великий обсяг роботи. У нову для себе команду Ігор прийшов куди як своєчасно. Саме 1985-1986 роки стали її розквітом, зоряним часом як на внутрішній, союзній, так і на європейській аренах. І якщо на перших порах він виходив на заміну, то вже гру з румунською «Універсітятею» на Кубок Кубків провів «від» і «до», відкривши рахунок забитим м'ячам на єврорівні. Справжнім героєм зустрічі він став дещо пізніше, коли «Динамо» зустрічалося з віденським «Рапідом», тричі розписавшись у воротах голкіпера збірної Австрії Консела. Причому в досить складній грі на виїзді, Бєланов, власне, й визначив результат, забивши впродовж п'яти хвилин два голи. Всього ж у турнірі Кубку Кубків 1985-1986рр. він забив п'ять м'ячів. Стільки ж, скільки Олег Блохін та Олександр Заваров. Ця трійця за активної підтримки гравців середини поля - Василя Раца,  Павла Яковенко,  Івана Яремчука влаштовувала перед воротами суперника таку «карусель», що у захисників голова йшла обертом. Вони не відали, звідки ж піде головна небезпека, кого накривати і куди бігти. Всього за дев'ять матчів кияни забили 26 голів - надто високий результат для такого рівня поєдинків. Колективна гра, що базується на високих универсалізмі та індивідуальній майстерності кожного виконавця, плюс бездоганна техніка, нестандартність, артистизм - ось, мабуть, перелік основних складових футбольної концепції тренерського штабу «Динамо», очолюваного Валерієм Лобановським. Без перебільшення можна сказати, що сучасна, швидкісна й технічна гра киян підкорила футбольну Європу у 1986-му, так само, як і в 1975-му та 1997-му. На вістрі цієї гри, за задумом тренера, тим самим «наконечником спису» у 86-му якраз і діяв Ігор Бєланов.  Кубок Кубків був виграний в Ліоні 4 травня 1986-го року, а чемпіонат світу в Мексиці стартував у останній день травня. Виходить, що менш, ніж за місяць, динамівцям треба було пережити ейфорію від успіху і знову виходити на пік ігрової форми. Але тренер В.В. Лобановський ні за яких обставин не дозволяв футболістам розслабитися. Виграш європейського трофею не змінив звичного ритму життя команди, не знизив вимогливості головного тренера до гравців. «Він, - згадував Бєланов, - як правило, стримано хвалив футболіста за вдалі дії, але тут же запитував: чому не забив зі стовідсоткової позиції в одному епізоді, не поділився м'ячем із партнером у іншому? Якщо  забивав два-три м'ячі і приходив до роздягальні з явними ознаками ейфорії, Лобановський моментально ставив тебе на місце. Він був чудовим психологом. Це одне. І друге: можливість зіграти на чемпіонаті світу більшості гравців випадає раз у житті, тому в кожному відбувається внутрішнє самоналаштовування, яке інколи дає можливість у самий відповідальний момент, як то кажуть, стрибнути вище голови». Попереду на київських динамівців, котрі становили кістяк збірної СРСР, очікував мексиканський чемпіонат світу-1986. Вже перший матч проти угорської збірної, яку до початку чемпіонату вважали одним із фаворитів, продемонстрував справжню силу збірної СРСР. Сталася чи не найгучніша сенсація чемпіонату: 6:0! Стояла 40-градусна спека. Бєланову вдалися тоді три результативні передачі, що дали можливість на самому початку гри Яковенку й Алейникову забити найшвидші голи на чемпіонаті, потім Бєланов чітко реалізував пенальті. Згадуючи той матч, він зазначав: - Успішний виступ у Кубку кубків дозволив нам близько зіткнутися з багатьма зірками європейського футболу і зробити висновок, що граємо ми нітрохи не гірше. Справа не лише в мені - натхненно грала вся команда. Всупереч сонцю й розрідженому повітрю мексиканського високогір'я, яке, до речі, виявилося штукою дуже підступною. Поки біжиш - начебто нічого, терпимо, а ось зупинився – і одразу починаєш задихатися. Добре пам'ятаю епізод із пенальті. Вася Рац в середині першого тайму видав довгу передачу, я зробив ривок метрів на 60 і був збитий у штрафній угорським захисником. Потім хвилини три не міг перевести дух, перш ніж поставити м'яч на "точку". Збоку, напевно, здавалося, що час тягну навмисне, але це було не так. Просто в себе приходив, дихання відновлював». Потім був напружений матч зі збірною Франції, що закінчився «гроссмейтерською» нічиєю, і гра з канадцями - остання в групі. Зазвичай з аутсайдерами лідер грає легко, проте Бєланов не схильний до простих рішень: - Я б не назвав цей матч зовсім уже простим. Футбол влаштований так, що довести перевагу над свідомо більш слабким суперником буває часом складніше, ніж здолати рівного тобі опонента. Нехай канадці жодного разу так і не вразили ворота в груповому турнірі, оборонялися-то вони зі знанням справи. До того ж Лобановський дав перепочинок ряду провідних гравців,  виставивши на гру футболістів з інших клубів. Що не могло не позначитися на зіграності команди. Опір суперників було зламано в другому таймі все ж зусиллями киян. Я вийшов з лавки і після рейду по флангу вдало прострілив на Блохіна, який влучив у ціль, а потім ми з Заваровим розіграли комбінацію, після якої Саша встановив остаточний рахунок - 2:0».   І, нарешті, повний трагізму поєдинок із бельгійською збірною. Бєланов, що зловив пік форми, зробив перший хет-трик чемпіонату. Прикрі й безглузді промахи в обороні звели нанівець ці зусилля - «червоні дияволи», як писали газети, перемогли «червоних невдах» - 4:3. На думку більшості оглядачів, тренерів та фахівців, помилки в обороні і вкрай невпевнені дії арбітра Фредрікссона, котрий закрив очі на офсайди бельгійських форвардів, перепинили збірної СРСР шлях до фіналу, якого вона була гідна. Ось як бачиться той матч, через більш ніж 20 років, самому Бєланову: «Далі був трагічний матч із бельгійцями, після якого кілька поколінь радянських уболівальників проклинали шведського арбітра Фредрікссона, що дозволив суперникам два з чотирьох голів у ворота Дасаєва забити з офсайду... За неправильний гол Кулеманса, що в результаті перевів гру в овертайм, ручаюсь. У мене є відеозапис матчу, де очевидно, що в момент передачі, зробленої з бельгійської половини поля, Кулеманс перебував у триметровому офсайді. Боковий начебто спочатку підняв прапорець - і тут же його опустив. Не знаю, чи була це помилка чи суддівська упередженість, але всього цього ми могли уникнути. Справа в тому, що в арсеналі київського "Динамо" ніколи не було такого тактичного прийому, як штучний офсайд. Один захисник завжди лишався між нападником суперника і своїм воротарем. І що за мара найшла на наших оборонців у тому матчі з Бельгією, не зрозуміло. Не думаю, що тут була недооцінка суперників. Швидше за все позначилася накопичена втома - і фізична, і емоційна, - що загрожує втратою концентрації в самий невідповідний момент. Потім, як то кажуть, заднім розумом, до мене не раз приходила думка: швидше за все, не варто було нам так жваво починати чемпіонат, "рвати на шматки" угорську збірну. Якщо ви помітили, потенційні лауреати подібних турнірів зазвичай ведуть себе скромніше, поступово нарощуючи міць від матчу до матчу. Звичайно, втомилися не лише захисники, а й гравці інших ліній. Особливо дісталося нашим півзахисникам. Ми були єдиною командою на чемпіонаті, яка використовувала пресинг по всьому полю. Дуже ефективний прийом, але і вкрай "трудомісткий". Та ще в таку спеку. Витривалість, якою завжди славилися київські динамівці, на жаль, має межі...» Що збірній Союзу цілком до снаги було тоді грати в фіналі, підтвердив незабаром результат матчу на знаменитому «Парк-де-Пренс» у Парижі, де збірна СРСР начисто переграла збірну Франції, очолювану неповторним Мішелем Платіні - 2:0. Один із голів забив Ігор Бєланов. Після матчу вони з Платіні обмінялися футболками. Це стало ще одним символічним моментом сезону-1986. Разом із футболкою Платіні передав титул кращого футболіста Європи, яким він безроздільно володів протягом трьох років поспіль, Ігорю Бєланову. Чотири голи плюс шість результативних передач, які в той час статистиками окремо ще не рахувалися, були гідним особистим підсумком, що дозволив Бєланову претендувати на "Золотий м'яч". Але, як він тоді стверджував і продовжує нині наполягати: «Не замислюючись, проміняв би цю нагороду на більш справедливий результат ЧС-86 для нашої команди». За підсумками сезону-86 склалася цікава ситуація: Бєланова визнали кращим у Європі, а Заварова - у Радянському Союзі назвали кращим футболістом. - По-моєму, нічого дивного в цьому немає, вважає Бєланов. - Просто так вийшло, що мої бомбардирські навички найбільш наочно, чи що, проявилися в єврокубкових зустрічах та матчах за збірну, причому більшість голів я забивав із передач Заварова. А Саша виявився беззастережно кращим у чемпіонаті Радянського Союзу. Тому те, що нагородили нас обох, справедливо... Ще одна вершина Ігоря Бєланова - Чемпіонат Європи 1988 року, де радянська збірна під керівництвом В.В. Лобановського зайняла друге місце, поступившись у фіналі збірної Голландії (0:2). Той матч запам'ятався фантастичним голом Марко Ван Бастена у ворота Дасаєва і незабитим пенальті Ігоря Бєланова. Втім, до того часу рахунок уже був 0:2 ... Потім була не зовсім вдала гра в німецькій Бундеслізі, в «Боруссії" (Менхенгладбах, Німеччина). Про цю команді сам Ігор відгукнувся так: - Спочатку в Менхенгладбаху все складалося досить вдало, але потім пішов виліт "Боруссії" з бундесліги. Це я пов'язую з тим, що біля керма команди був тренер, який не мав за плечима ігрової футбольної кар'єри. Бізнесмен, який закінчив школу тренерів, вирішив навчити нас грати у футбол. Сам же він був відверто слабкий по всіх пунктах, починаючи з тактики і закінчуючи психологією. А тим часом, склад у "Боруссії" був  досить сильний. Моїми партнерами, наприклад, виступали всім відомі Штефан Еффенберг і Олівер Бірхофф. Команда була непогана і, впевнений, могла б домогтися багато чого. Але тренерська політика нашого наставника призвела до зворотного результату. Ми забивали багато, але пропускали ще більше. Пам'ятається, відбулася в мене розмова з президентом клубу, який у присутності головного тренера команди поцікавився моєю думкою з приводу наших виступів. Я запропонував відмовитися від гри в "лінію" і зіграти з ліберо і двома захисниками, які діяли б "по гравцю". Мені відповіли, що цього зробити вони не можуть. Не можна, мовляв, руйнувати "модерн". Я кажу, давайте відмовимося від "модерну", зате перестанемо пропускати по три-чотири м'ячі за гру. Здається, цим я сильно образив тренера, і період в Менхенгладбаха можна було вважати завершеним.  Потім - тренерська робота в Україні. У свій час Бєланов був власником і президентом швейцарського клубу «Вілль». Ігор запросив тренувати команду свого давнього товариша по «Динамо» Олександра Заварова. Несподівано нікому невідомий «Вілль» виграв Кубок Швейцарії, перегравши у фіналі «Грассхоперс». Та невдовзі Бєланов розпрощався і з «Віллем» . ... Це був усього лише третій випадок європейському футболі, коли одразу двоє володарів «Золотого м'яча» різних років виступають у одному клубі поруч. У складі «Баварії» грали разом Франц Беккенбауер і Герд Мюллер, в італійському «Ювентусі» - Паоло Россі і Мішель Платіні, а в 1987-му - в київському «Динамо» - Олег Блохін та Ігор Бєланов. Щоправда, у «Мілані» пізніше зібралося ціле сузір'я: Шевченко, Рональдіньо, Кака ... Як любить повторювати Бєланов: «Удосконаленню межі немає!»  
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Имя:
E-mail:
Текст:
Код: