Главная
Карта сайта
Написать письмо
Админ
 МОЙ БЛОГ
ВОЛОДИМИР БЕЗСОНОВ, "БЄС"
ВОЛОДИМИР БЕЗСОНОВ, «БЄС»
ВІЗИТІВКА:
Народився 1958 року. Заслужений майстер спорту. Грав за команди «Металіст» (Харків) — 1975, «Динамо» (Київ) — 1976—1990, «Маккабі» (Хайфа) — 1990—1991 рр. Чемпіон СРСР — 1977, 1980, 1981, 1985, 1986 і 1990 рр. Володар Кубка СРСР — 1978, 1982, 1985, 1987, 1990 рр. Володар Кубка Кубків —1986 р. Віце-чемпіон Європи — 1988 р., бронзовий призер Олімпіади-80. Чемпіон Європи серед юнаків – 1976 р.  Чемпіон світу серед юніорів — 1977 р. За збірну СРСР провів 79 матчів, забив 4 голи. За олімпійську збірну зіграв 6 матчів,  1 гол.
Тренерська кар»єра: головний тренер команд СКА Київ (1993), "Борисфен" Київ (1994), ЦСКА Київ (1997 - 2000, 2001), збірної Туркменістану (2002 - 2003), "Нива" Вінниця (2004 - 2005), "Зоря" Луганськ (2006), "Харків"  ( 2006-2007). З 2008 по 2010 – старший тренер ФК «Дніпро» Дніпропетровськ.
Коли у серпні 1976 року він уперше вийшов на поле динамівського стадіону в дублюючому складі, болільники перепитували один одного: «Хто це? Звідки? На якому місці гратиме?» Проте вже за кілька хвилин його прізвище оголосили ще раз — дебютант відкрив рахунок. Потім іще раз. А за кілька матчів потому вболівальники вже ходили «на Безсонова».
Грав тоді Володимир у нападі, або ж «під нападаючими», володів унікальним дриблінгом — широким кроком мчав уперед, відпускаючи м’яча від себе на чималу відстань, та варто було суперникові кинутися вперед, аби ним заволодіти, Безсонов блискавично прокидав м’яча далі, — й суперник лишався позаду…
А от визначити його амплуа довго не могли. Здавалося, він грав у нападі, бо часто забивав. Але й «плеймейкером», як зараз сказали б, почувався добре, видавав дотепні й точні передачі, після яких тільки й залишалося підставити ногу й переправити м’яч у ворота. Та й пасом — довгим, точним, розкинутим, виконаним на одному диханні, майже без підготовки, — новачок володів бездоганно. Було у Володимира кілька дуже вдалих матчів за дублюючий склад, коли виходило буквально все, грав так, що дух захоплювало. Постійних глядачів київського «дубля», без перебільшення, дебют Безсонова приголомшував. «Він піде далі, ніж Круїфф», — пророкували деякі гарячі голови на трибунах, насолоджуючись його грою. Каюся, серед таких «провидців» був і автор цих рядків.
Потім настав рік 1977-й, коли збірна СРСР вперше за свою історію (і востаннє) виграла чемпіонат світу серед юніорів. Капітаном збірної, її лідером і кращим бомбардиром був Володимир Безсонов. Його натхненна гра вразила і тренерів, і журналістів, і вболівальників. Безсонова визнають кращим гравцем чемпіонату.
Прем'єрний фінальний турнір чемпіонату світу U-20 приніс перемогу збірної Радянського Союзу. У своїй групі підопічні Сергія Мосягіна послідовно обіграли команди Іраку (3:1) і Парагваю (2:1), зіграли внічию з австрійцями (0:0). У півфінальному поєдинку був узятий гору над Уругваєм по пенальті - 4:3, після нульової нічиєї в ігровий час.
А у вирішальному матчі, знову-таки, в серії 11-метрових, була обіграна збірна Мексики - 9:8. Основний час принесло нічию - 2:2, причому обидва голи радянської збірної провів київський динамівець Володимир Безсонов, визнаний у результаті кращим гравцем змагань. Капітаном тієї команди був Андрій Баль з львівських «Карпат», в її складі виступали представники київського «Динамо» Юрій Сивуха, Сергій Балтача і Олександр Сопко, Валентин Крячко та Віктор Каплун з харківського «Металіста», Сергій Жарков з одеського «Чорноморця» і ще один львів'янин з «Карпат» Григорій Батич.
Ось що згадує про фінальну гру Володимир Бессонов:
-         Фінал довелося грати без надаючих – Батич зліг з апендицитом, а Петраков перебрав жовтих карток. Тож відрядили вперед мене. Перший м»яч провів, скориставшись неузгодженістю дій мексиканських захисників, а другий – зі штрафного. Пам»ятаю: щось в голові пронеслося: «Пробий – заб»єш!» Попав повз «стінку» прямісінько в кут. Серія пенальті стала другим підряд тріумфом воротаря Юрія Сивухи. А переможний гол забив Вітя Каплун.
Того ж року він дебютував у «дорослій» збірній, у складі якої тричі виїжджав на чемпіонат світу, Олімпійські ігри. За показником участі в матчах за першу команду Володимир поступається лише Блохіну, Шестерньову й Дасаєву.
Він виріс у харківській заводській сім’ї, батько трудився на «Електроважмаші» сталеваром, мати — двірником. У сім’ї четверо — троє старших сестер і він. Ріс, як і всі хлопчаки того часу: вуличний футбол з ранку до ночі. Коли в Харкові відкрили спортінтернат, став чи не першим його учнем. У 1974-му потрапив на всесоюзний турнір «Юність» у складі збірної України. Тут вперше побачив майбутніх своїх друзів і одноклубників — Сивуху, Крячка, Баля, Бережного, Балтачу. Починав із лави запасних, а закінчував турнір беззаперечним лідером. Отримав приз кращого гравця. Старійшина тренерського цеху Олег Олександрович Ошенков запросив його до «Металіста».
Та досвідчений наставник не знав, що за рік до того, коли Володя грав за збірну юнаків у Ташкенті, з ним трапилася дуже неприємна історія, навіть кримінальну справу хотіли порушити, та потім замінили дискваліфікацією на рік. Тож за «Металіст» виступати він права  не мав, сяк-так перебивався на тренуваннях, а одного разу під чужим прізвищем зіграв у турнірі класу «Б». Важко сказати, чим би все закінчилося, якби одного ранку до їхньої квартири не завітав відомий київський футболіст, а тоді — тренер-селекціонер Анатолій Сучков. «Збирайся до Києва. Твої проблеми нам відомі, гратимеш за «Динамо» — ми їх вирішимо». Так Безсонов пов’язав своє життя з Києвом, із кращою командою Союзу.
Що було потім, після такого успішного 1977-го? Чому він загальмував? Доводилося чути, що виною всьому — тактичні побудови Лобановського, котрий перекваліфікував Безсонова з форвардів у півзахисники, а потім і в чисті захисники.
-        Найбільша нісенітниця, яку про вас писали, - вважає Володимир, - що Лобановський в Бессонові вбив зірку нападу. Тільки-но хтось напише цю дурість знову - Лобановський мене викликає: "Володя, ти читав, як мене лають?! Як до цього ставишся?" Сам йому говорив: "Васильович, якщо я можу грати і справа, і зліва, і опорного, то моє майстерність вище, ніж у Блохіна. Тому що той - тільки забиває. А я можу все! У 77-му мені було 19 років - я став чемпіоном СРСР. У перших іграх Лобановський казав: "Зроби так, щоб Сьоміна видно не було на полі, хай і тебе не буде. Але якщо ще щось придумаєш - клас ..." Спочатку в мене, молодого і витривалого, була вузька спеціалізація. Плюс величезне бажання.
Так-то воно так, от тільки в 1977-му президент ФІФА Жоао Авеланж, вручаючи Володимирові приз як найкращому гравцеві чемпіонату світу, сказав, що з нього випросте другий Пеле
- А виріс - Безсонов , парирує він.
Його мріяла бачити в своєму складі італійська «Рома», а опинився в Ізраїлі.
-        У Києві в 89-му був турнір: "Рома", "Ботафого", "Гвадалахара". Італійці по мою душу пішли до Лобановського - давайте, мовляв, ми усадити Безсонова в наш літак, і всім буде добре. Лобановський мене викликає: "Ти як?" - "Я поїхав!" Ні, каже, не поспішай. Через рік чемпіонат світу в Італії, відбарабанив його, себе покажеш - і залишайся в Римі. Але виступили ми невдало.  Тож ніякого попиту на 32-річного Безсонова вже не було.
Погодився тоді з Лобановським. А як інакше? Треба, значить треба. П'ятнадцять років разом по життю йшли. Я його знав краще, ніж рідного батька. Близько трьохсот днів на рік проводили в Конча-Заспі. І на нього скаржилися: деспот, ганяє вдень і вночі, на базах сидимо. Але що могли сказати, якщо був результат? Візьмемо «не деспотів", Бєскова, наприклад. Ніяких кросів, тісний "квадратик", удари по воротах. Чемпіоном СРСР тренер Бєсков став двічі. А я - шестиразовий чемпіон. Лобановський вигравав тринадцять разів. Ніхто з московських команд нас з місця зрушити не міг - так про що ще говорити?
За Володимиром міцно закріпилося реноме універсала. І справді, в цьому він був і залишається неперевершеним — грав на всіх позиціях, причому грав майстерно, міг у будь-який момент матчу перекваліфікуватися, змінити амплуа, й усе йшло лише на користь команді.
Саме це прагнення принести якнайбільшу користь колективу, яке переважало над інтересами особистими, і стало визначальною рисою Безсонова-футболіста і Безсонова-людини. Якби хтось перелічив усі травми, переломи, розриви м’язів, не кажучи про синці й гулі, певно, він би потрапив до Книги Гіннесса. Його у футбольних кулуарах називали «людина-травма».
Його фраза: "Коли у мене щось болить, я бігаю від своєї штрафної до центрального кола. Коли ж здоровий - від штрафної до штрафної" стала крилатою.
- У бою температуру не міряють, - розповів якось журналістам Безсонов. - Вийшов на поле - з тебе завжди спитають по максимуму. Або залишайся в запасі. Я і тренером хлопців попереджав: "Ніяких скарг. Для мене є одна травма, з якою не можна грати, - перелом. І бажано відкритий, щоб уже переконатися напевно". Пам'ятаю, як торпедівець Сахаров шипами розірвав мені ногу. Нічого, вилив кров з бутси і продовжив матч. Потім зашили. На носі чемпіонат світу в Іспанії. Доктор каже: "Треба додому тебе відправляти" - "Та ви що, - скипів. - Я можу грати!" І відіграв чемпіонат з такою ногою…
  Київські лікарі нарахували за його кар'єру близько 80 травм!
- Напевно,- говорить Володимир, - ліз я частіше не туди, куди треба. Єдиний сезон у мене пройшов без травм - у 80-му. Відіграв усі матчі без замін - що в "Динамо", що в збірній. Так, шрамів на ногах вистачає. Тільки коліно оперували чотири рази. Але це все дрібниці. І не треба з мене робити Олександра Матросова.
У 86-му в матчі з "Торпедо" йому зламали два шийні хребці. Після такого люди пересуваються в інвалідному кріслі, а він на поле зумів повернутися.
- Стик, боротьба за м'яч, невдало впав, згадує Володимир. - Біль дозволяла грати, заміну просити не став. Так до фінального свистка і добігав. А ввечері у потязі міцно прихопило. Голову не міг повернути. У Києві довго по лікарнях возили, робили знімки. Лікарі були одностайні - перелом третього і четвертого шийних хребців. Закували в гіпсовий "нашийник". Місяць його не знімав. Врізалися в пам'ять слова лікаря: "Все, синку, зав'язуй з футболом, бо завтра можеш в інвалідному візку опинитися". Але видерся якось, вдало все зрослося. Спочатку головою зайвий раз намагався не крутити, на тренуваннях грав гранично акуратно.
У нього ніколи не вистачало терпіння, щоб долікуватися до кінця. Тренери ж дивилися на це крізь пальці. Він був потрібен команді. Завжди, на будь-якому місці. Коли, закінчивши кар’єру, перебрався до ізраїльської «Хайфи» і там йому влаштували комплексний медогляд, всі були приголомшені. Безсонов же, який дуже не любить надмірного інтересу до своєї скромної персони, накивав п’ятами додому, до Києва.
А те, що він за своє життя зіграв на футбольному полі на всіх позиціях, — зовсім не перебільшення. Йому навіть довелося стати воротарем, коли того за грубість вилучили з поля, а ліміт замін був вичерпаний.
 І Безсонов не підвів команду. Власне, в цьому ніхто й не сумнівався.
 
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Имя:
E-mail:
Текст:
Код: