Главная
Карта сайта
Написать письмо
Админ
 МОЙ БЛОГ
ВАЛЕРІЙ ЛОБАНОВСЬКИЙ. ЛІВИЙ КРАЙНІЙ.

ВАЛЕРІЙ ЛОБАНОВСЬКИЙ, ЛІВИЙ КРАЙНІЙ
ВІЗИТІВКА:
Лобановський Валерій Васильович (1939 –2002).  Нападник.  Вихованець  футбольної школи № 1 та футбольної школи молоді (ФШМ) у Києві. Майстер спорту СРСР. Заслужений тренер СРСР  та України. Тричі очолював збірну СРСР, яка стала віце-чемпіоном Європи 1988 року. Тренер збірної України у 2000–2001 роках.
Разом з О.П. Базилевичем  приводив клуб «Динамо» (Київ) до виграшу Кубка Кубків та Суперкубка Європи (1975). Володар Кубку Кубків  як тренер у 1986 р.
Грав за команди:  «Динамо» Київ - 1959–1964, 144 матчі, 42 голи; «Чорноморець» Одеса – 1965 – 1966, 59 матчів, 15 голів; «Шахтар» Донецьк – 50, 14. Загалом провів 253 матчі у чемпіонаті СРСР у найвищій лізі і забив 71 гол. Двічі виступав за збірну Радянського Союзу, провів  дві гри за олімпійську збірну.
Тренерська кар»єра: «Дніпро» Дніпропетровськ -1968–1973; «Динамо» Київ – 1973-1982; Збірна СРСР -1975–1976; «Динамо» Київ -1984–1990; Збірна СРСР -1982–1983 і 1986–1990; ОАЕ - 1990–1992; Кувейт -1994–1996; «Динамо» Київ -1996–2002; Збірна України – 2000 – 2001.
 Нагороджений радянськими орденами «Знак Пошани» і Трудового Червоного Прапора.  Герой України. Навчався у Київському і Одеському політехнічних інститутах.
Його іменем названо стадіон «Динамо» у Києві.
 
  
Це, так би мовити, протокол, скупі рядки біографії. А таким його пам»ятаю я.... Ось він отримав пас від свого вірного "Валета", динамівської "десятки", Валентина Трояновського, який відразу ж змістився в центр, залишаючи його сам на сам з персональним "сторожем". Рудий, дуже худий, сутулий, у білій футболці з діагональною смугою і одинадцятим номером на спині. Замість того, щоб відразу прокинути м'яча собі на хід, почав просуватися підтюпцем, майже боком, кудись до бокової лінії.Захисникам суперника тільки цього й треба. Вони встигли перегрупуватися, а двоє, не поспішаючи, впевнено, прийнялися тіснити "рудого" до лицьової, де "з'їсти" його було справою техніки.Рухи форварда здавалися незграбними, трохи уповільненими, атака явно захлиналася. Дійшовши майже до перетину флангу і лицьової, лівий крайній добре розрахованим ударом ударив м'ячем у ногу суперника, і той (м'яч) відскочив за лінію поля. "Кутовий!" - радісно видихнули трибуни, багато вболівальників одночасно чиркнули сірниками, тут і там спалахували і гасли вогники. Знавці на радощах потирали руки в передчутті чогось приємного. "Лобан, гол давай!" - лунало звідусіль.Взявши у хлопчика м'яча,  нападник довго прокручував його в руках, вибираючи точку дотику із землею. Стадіон шаленів. Ретельно встановивши його, він окинув поглядом штрафний майданчик, куди збирався подавати, і став відходити назад. Такого розбігу, метрів 15 - 20 по біговій доріжці, мені бачити не доводилося.Стрімко набираючи швидкість, з усією сили завдав удару по м'ячу правою ногою зовнішньою сторони стопи. Різко обертаючись від воротаря, м'яч по височенній дузі обігнув усіх, хто юрмився в штрафному, і несподівано різко впав біля дальньої стійки прямо на голову правого крайка Олега Базилевича, котрий вискочив, як з табакерки.  В елегантному стрибку кивком голови той переправив його у порожні ворота. "З подачі Валерія Лобановського гол забив Олег Базилевич!" повідомила диктор під овації  трибун.Так, мужики, я свідок цього дива, особисто все це пережив, давним-давно, в іншому житті, на початку 60-х. З часів знаменитого бразильця Діді, який продемонстрував на ЧС-1958 року серію ударів і передач з підкруткою, Лобановський став другим футболістом в світі, який опанував такий прийом. Сам він, тоді студент Київського політеху, говорив, що, опановуючи удар «сухим листом», використовував ефект Магнуса і свої математичні розрахунки.І потім, що б не траплялося зі мною, в пам'яті назавжди зберігалося фіолетове небо нашого затишного стадіону, його заповнена чаша, сигаретний дим, котрий спливав у світлі прожекторів. Спершу мені стало зле від того диму, запаморочилися голова, і якийсь дядечко мовчки сунув карамельку. Диво: цукерка допомогла, як у літаку, де ці карамелі  також тоді роздавали безплатно. І, звичайно ж,  пам»ять зберегла назавжди того, на перший погляд, незграбного і худого лівого крайнього, котрий підкорив серце десятирічного сопливого хлопчака з Бессарабки, якого дбайливо оберігала доля, коли він так відчайдушно і вдало "канав" без квитка через паркан на всі матчі «Динамо». У другому таймі Лобановський, отримав солідну порцію свисту від уболівальників за те,  що безбожно водився і втрачав м'яч, не помічаючи партнерів. Ось і на цей раз, заманивши опікунів до самого кутового прапорця, намагався заробити "кут", щоб подати його своїм фірмовим "сухим листом". Але захисники тепер були на поготові, не кидалися, вичікували. Тоді він, розхитуючи їх корпусом, несподівано різко прибрав м'яч назад і вправо, а коли оборонці кинулися туди, спритно рвонув уліво, до лицьової, прикриваючи м'яча корпусом. Шлях до воротарського був відкритий. У оборонців залишалося два варіанти, і обидва - не позаздриш. Або збивати форварда ззаду - стовідсотковий пенальті, або молитися, щоб він неточно зіграв. Зазвичай Лобановський такої розкоші  не дозволяв. Ось і зараз, почекавши, поки голкіпер і центральний захисник змістяться в його бік, заблокувавши ближній кут, він елегантно накотив до лінії одинадцятиметрової позначки, куди на повній швидкості вривався Юрій Войнов. Його гарматний удар під поперечину не залишав шансів.Чи варто говорити, що всі київські хлопці, та хіба тільки вони, дні та години лічили до наступного матчу, марили його грою, і "весь Київ" ходив "на Лобана". "Балерина!" - кричали іноді йому з трибун. І справді, граціозні театральні мережива, віденські кружева, які він плів навколо захисників, скоріше нагадували мистецтво, ніж важку повсякденну роботу, яку сьогодні називають футболом.Нестандартне мислення, непередбачувані дії, унікальне виконання кутових та штрафних, самобутній дриблінг, притаманна тільки йому техніка, на мій смак, з висоти вболівальницького досвіду, могли зрівнятися , хіба що з грою Едуарда Стрельцова.Саме грою - обидва із захисниками грали, як кіт з мишеням. Утім, Стрельцова довелося спостерігати після його "відсидки", коли Лобановський закінчував кар'єру футболіста.
Дехто схильний і сьогодні стверджувати, що Лобановський став лівим крайнім з легкої руки  Вячеслава Соловйова, тренера, що  привів Київ до золотих медалей в 1961-му. Нібито він не на тій позиції використовував видатного футболіста. І що як центрфорвард Лобановський приніс би більше користі, і кар'єра склалася б вдаліше. Колись і мені так здавалося. Кажуть, ніби Лобановський сам намагався переконати в цьому Віктора Олександровича Маслова (наче Маслова можна було в чомусь переконати!). Не вдалося, і Лобановський змушений був піти з "Динамо", покинути Київ. Який це був шок! Хіба ми могли уявити "Динамо" без Лобановського? Нонсенс! Якби не гучні перемоги Маслова, кияни б йому не подарували догляд свого кумира.
Але сталося як сталося. Гравцем Лобановський був інтелігентним, вирізнявся своїми знаннями, культурою (закінчив з медаллю школу, навчався в КПІ), багато читав. І думку свою відстоював послідовно, аргументовано.Такі "білі ворони" не подобаються і не вписуються в авторитарний тренерський стиль. І - який парадокс! - ставши тренером, Лобановський в основу всієї роботи поставив принцип жорсткої  і безумовної дисципліни і авторитарного стилю,  стовідсоткове підпорядкування волі гравців стратегії наставника, абсолютний диктат дисципліни. За що недруги називали його тренером з тоталітарними замашками. Що, власне, так або майже так і виглядало. Та й чи могло бути по-іншому в ті радянські часи, коли принцип вождизму поширювався на всі сфери тогочасного життя - від політики до мистецтва і спорту?Колись давно, упіймавши момент, під настрій, я запитав у нього: хто був правий тоді, в 1964-му, Лобановський-гравець чи Маслов-тренер. Валерій Васильович, як завжди, ретельно підбираючи слова, відповів:- Тоді я був переконаний в своїй правоті гравця. І тільки пізніше зрозумів, усвідомив, що правий був Маслов.Він так і сказав: Маслов. Не Віктор Олександрович або "Дід". Сухо і лаконічно: "Маслов". Йому завжди була притаманна конкретність і чіткість формулювань. Не виносив дилетанства, верхоглядства. Про одного колегу, щоб уразити його, сказав: «О, ти все знаєш! Тільки не точно…». До переконанням приходив, керуючись залізною логікою, втіленою в аргументи. Причому,  вони, ці його вистраждані переконання, базувалися на наукових розробках і сучасній методиці.Таких людей, лідерів, що обганяють свій час, суспільство не відразу розуміє і приймає, ще пізніше -  по достоїнству оцінює. Можна тільки уявити, як в зрілі роки Лобановському-стратегові доводилося з тими, хто вимагав негайних і категоричних висновків відразу після закінчення того чи іншого матчу.Він стоїчно, в основному, мовчки, це сприймав, вкрай рідко вплутувався в даремні словесні перепалки і не вважав за потрібне щось комусь пояснювати. Його знаменита фраза, як і деякі інші, що стали сьогодні афоризмом: «Ми розуміємо це їхнє нерозуміння».Не пам'ятаю точно - чи то в Данії, чи то в Голландії, після кваліфікаційного матчу тоді ще Кубка Чемпіонів, на прес-конференції українські журналісти, впевнені, що гравець ІКС "провалив" гру, був найслабшою ланкою в команді, взявши в кільце Лобановського, вигукували: "Чому не замінили? Він же був найгіршим на полі! ". - Даруйте, дорогі мої, я так не можу, нахрапом, по гарячих слідах, давайте дочекаємося роздруківок тактико-технічних дій, - командних та індивідуальних, проаналізуємо, зараз - це тільки емоції ". Дивно, але він виявився правий, цей гравець якраз не був  найгіршим, як з ложі преси могло здатися ...З'ясувавши раз і назавжди для себе те чи інше питання, Лобановський-тренер більше не повертався назад, не витрачав час, не мучився сумнівами. Тому його переконання були тверді, з них народжувалися нові концепції, ідеї та моделі. Такі ж самобутні, як і гра Лобановського-футболіста. Але вони не припускали тієї високої насиченості імпровізацією і натхненням, що так властиві були гравцеві. Тому що Лобановський-гравець і Лобановський-тренер дуже несхожі.Якось він сказав і про це:- Для того, щоб успішно працювати з командою, потрібно забути себе як гравця, і ніколи не пропонувати і не згадувати те, що ти сам робив в команді. Інакше як тренеру тобі не відбутися».До виняткових заслуг Лобановського-наставника часто відносять і такий факт: більш як з десяток його вихованців після закінчення ігрової кар»єри стали і працюють тренерами. Зізнаюся, якийсь час теж так вважав, називав їх послідовниками Лобановького. Однак життя, футбольна практика спростували цю тезу. Назвіть хоча б одного, кого не соромно було б поставити поруч метра. Ну, з натяжкою, Сабо, ну Блохін… Решта, на жаль, не витримали іспит харизмою. Хоча певні задатки, безсумнівно, мали, успішно трудилися другими чи помічниками «перших». А ставали самі за кермо – нічого не виходило. Чому не спрацьовують так звані «конспекти Лобановського»? По-перше, є відома істина: не кожен видатний гравець стає таким же тренером. Згадаймо, наприклад, Еленіо Ерреру,  Гельмута Шена чи Рінуса Міхелса або  наших – Віктора Маслова, Анатолія Тарасова чи Олександра Гомельського, котрі як спортсмени не досягали помітних успіхів.  По-друге,  Лобановський жив і творив в авторитарній державі, завдяки зацікавленості керівників тодішньої республіки, в першу чергу В. Щербицького, міг дещо собі дозволити. А що стосується селекції – будь-якого гравця «мобілізувати» до київського «Динамо». Прикладів – хоч греблю гати, починаючи з «закарпатської», «донецької», дніпропетровської» чи «харківської» футбольних «колоній».По-третє, існували «партнерські» взаємостосунки українських команд, а також – ситуативні з «дружніми» колективами з Тбілісі чи Баку на грунті фронди з Москвою.По-четверте, і, може, головне: Лобановський тренував «Динамо» у відсутності легіонерів з далеких країв. Бо, скажімо, менталітет Яшкіна чи Бєлькевича з Хацкевичем не набагато відрізняється від усталеного в «Динамо». І ще не відомо, як  в сучасних умовах повівся б великий тренер з вибриками Гавранчича, Родріго, Андре, Клебера та їм подібних. І щоб там не казали, готовий на будь-яке парі: не будуть легіонери з Бразилії чи Конго вмирати на полі за київський «ромб». Не для цього сюди їхали. Та й зарплати, премії, бонуси в часи Лобановського були жебрацькими в порівнянні з нинішніми виплатами заїжджим темнокожим  гастролерам. І ще не відомо, як би виходив з цієї ситуації Лобановський-тренер.Проаналізуємо, що саме взяли ті ж Блохін і Сабо з «конспектів Лобановського»? Залізну дисципліну і режим, фізичну готовність і безмежний настрій на важливі матчі. Мобілізацією цих важливих, але не визначальних наразі ресурсів, можна навести елементарний порядок в команді. Добитися певного прогресу після чергового вільного падіння у прірву турнірної таблиці. На жаль, це все. Розбещені «дурними» грошима і посулами агентів-авантюристів, сучасні «зірки» не поспішатимуть ламати ні свої, ні чужі ноги. Що їм з того – третє чи шосте місце? На біса їм престиж «Динамо»? Вони мріють, як максимум, засвітитися на європейській арені, тоді їх продадуть у суперклуб, але вже дорожче. Бездумний навал, примітивний натиск команда Блохіна організувати зможе. А от тактичні пошуки-знахідки, колективні маневри, грати через «не можу» - вони не будуть.У збірній легше – там всі свої,  більшість ще й гімн співає, приклавши руку до серця. Та кваліфікація, на жаль, не та. Утім, якщо тягнутимуть і туди посередніх іноземців – розвалять останнє.Саме про цей зріз проблеми у конспектах метра нічого не сказано. Може, тому наразі багато х то сумнівається в ефективності його методів? У його тренерській кваліфікації? Товсті дядьки з такими ж товстими гаманцями, які «рулять» нині українським футболом, грали, в кращому випадку, у дворі, в дир-дир. І їм ніколи не зрозуміти навіть того, що написано на обкладинці конспектів Лобановського. Хоча б цього актуального наразі постулату одного з кращих тренерів Європи: «Рішення повинен приймати той, хто досконало розуміється в цьому питанні і несе конкретну відповідальність за кінцевий результат».Згадаймо, хлопці, ще раз Лобана…
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Имя:
E-mail:
Текст:
Код: