Главная
Карта сайта
Написать письмо
Админ
 МОЙ БЛОГ
неповторний Віктор Каневський
НЕПОВТОРНИЙ ВІКТОР КАНЕВСЬКИЙ (З книги «МОЄ «ДИНАМО») Візитівка: Каневський Віктор Ізраїлевич. Народився 3 жовтня 1936 р. в Києві. Нападаючий. Майстер спорту. Чемпіон СРСР 1961 р. Володар Кубка СРСР, 1964. За збірну СРСР зіграв 5 матчів. Учасник чемпіонату світу 1962 р. Заслужений тренер Узбецької РСР. Вихованець київської ДЮСШ «Юний динамівець». Перший тренер - Михайло Борисович Корсунський. Грав за команди:  "Машинобудівник" Київ, (1952), "Динамо" Київ,  (1953 – 1964, 195 матчів, 80 голів), "Чорноморець" Одеса,1965 – 1966 22 матчі, 6 голів). Загалом у чемпіонаті СРСР провів 227 матчів забив 86 голів. Тренерська кар»єра: 1965 – «Металург» (Запоріжжя), 1966 «Авангард» Харків, 1967 – 1971 – «Металіст» (Харків), 1972-1973 – «Пахтакор» (Ташкент), 1973 – 1977 – «Дніпро» (Дніпропетровськ), 1983-1986 – «Динамо» (Ірпінь), 1987 – «Таврія» (Сімферопіль). 15 листопада 1988 року виїхав з дружиною до США. Проживає з дружиною в Нью-Джерсі.   За дужками візитівки: На чемпіонаті світу-1962 в Чилі Каневський опинився на трибуні поруч з Пеле.  Фінальний матч «Бразилія» - ЧССР, той був травмований. І Каневський взяв у нього автограф. «От що значить вдале  сусідство!» - повторював часто він. … Футбол – завжди прикмета часу. Після війни ті, хто повернувся, з ностальгією й надією на мирне життя заповнювали стадіони. Ходили сім»ями, з дітьми, а на візках біля самого поля – місця для інвалідів. Багато тих, кого в народі називали «обрубками» - без рук-без ніг. Звичайно, за вхід не платили. Пам»ятаю кадри старої кінохроніки – матч СРСР – ФРН у Москві 1955-го. Німці тільки-но сенсаційно виграли чемпіонат світу в Швейцарії. Навколо поля – самі інваліди з табличками на грудях: «Фашисти не пройдуть!». І коли спартаківець Микола Паршин зрівняв рахунок, вони з капітаном ФРН Фріцем Вальтером, обнявшись, йшли до центр поля. Паршин гордо ніс м»яча, а на стадіоні панувала тривожна й напружена тиша. Такого Москва не бачила, щоб наші з німцями обіймалися. Усе тоді дихало новим життям. Каневському на роду написано стати першим після війни киянином – гравцем динамівської «основи». За ним прийшли корінні кияни, юні В. Лобановський, О. Базилевич, А.Бібі, В. Онуфрієнко, В. Трояновський, В. Турянчик, Й. Сабо… Ще пізніше – В. Мунтян з А. Бишовцем, і вже зовсім у наші часи – О. Блохін, А. Шевченко… За дубль «Динамо» він почав грати школярем. Я не застав цього, але старші товариші розповідали, як Канева клянчив у дебелого центрфорварда, котрий вже сходив, Павла Віньковатова (насправді прізвище – Віньковатий): «Пал Иваныч, дайте пас, ну Пал Иваныч же…» Невдовзі Віньковатов завершив, а Каневу почали підпускати в «основу». Та ще на яке місце: центрфорварда за системою  «дубль-ве»! Мрія кожного поета… У чому родзинка гри Каневського, найрезультативнішого форварда «Динамо» аж до часів Блохіна? Відмінна координація, удари-блискавки з обох ніг, фірмений прийом «під себе», котрий виконував і вправо, і вліво, інтуїтивне чуття, коли самому дограти епізод, а коли товаришеві «розрізати» у фланг. Його боялися і воротарі, і захисники. Аби ж то знали, що грізного Каневу, капітана киян, який наколотив за кар»єру 90 голів, так мучив клятий радикуліт. Бувало, відзначиться «дублем», стане героєм матчу, а товариші його в автобус чи рідкі тоді авто на руках несуть після гри – спина болить, хоч вовком вий. У жінок підкошувалися ноги, коли бачили цього красеня-брюнета. Ніколи на формі центрфорварда не було жодної плями, хоч дощ надворі лупив, хоч сніг замітав. Ніколи по-піжонському не опускалися гетри, зачіска на пробор, як з перукарського салону, волосся вимите, поголений, як перед прем»єрою. І червона пов»язка на рукаві –  готовий вивести «Динамо» на поле. "Канева" - в складі, значить голи будуть! "- говорили вболівальники, знаходячи на полі знайому постать.  Йому не присвоїли звання заслуженого після перемоги «Динамо» у 1961-му, і автору вирішального гола в фіналі Кубка Союзу в 1964-му. Не отримав він, капітан і один з лідерів команди, звання заслуженого тренера Української РСР. І тільки за втручання В.Д. Соловйова дали «заслуженого» Узбецької.  Національність стала на заваді. Коли тільки-но почав тренерську кар»єру,  надійшла директива з Москви: ім»я по батькові змінити! У нас ще тільки Ізраїловичів не вистачало!  Так Каневський став «Іллічем». Як тренер  вивів в першу  лігу «Металіст», а потім — «Таврію», з «Дніпром» дійшов до півфіналу Кубка СССР. « Металіст» – таку назву, до речі, запропонував саме Канева. Нічого, прижилася.  М.Михайлова,  А. Дем»яненка і О.Кузнецова рекомендував Лобановському після того, як його команда   виграла популярний тоді турнір «Переправа». Терпець урвався, коли через «п»яту графу» не пустили тренувати збірну Алжіру,  тоді й подав документи на виїзд до Ізраїлю.Тривалий час перебивався випадковими заробітками.  Єдиний, хто допомагав йому – Лобановський -  і грішми, і влаштував  тренераом в «Динамо» Ірпінь. Була така задумка: створити свій фарм-клуб.   Як зараз пам»ятаю його кришталевий гол у фінальному матчі з «Крильями Совєтов» в 1964-му в Лужніках. Хльосткий удар з льоту і з розвороту з кута воротарського. Той знімок обійшов багато видань Європи.  За підсумками переможного сезону 1961 року десяти гравцям основного складу "Динамо" присвоїли почесне звання "заслужений майстер спорту СРСР". Усім, окрім кращого бомбардира і капітана. Коли команда виїжджала за кордон, до нього приставляли по два (!) "персональних опікуна" - співробітника КДБ. Боялись, щоб не накивав п»ятами в чуже посольство. Василь Турянчик, що став капітаном в середині 60-х, розповідав, як йому рекомендували: "Ти за Каневою приглядай, щоб не втік". …Я й не одразу впізнав його - свого кумира далеких 60-х, завжди підтягнутого, з незмінним проділом, білозубою посмішкою в житті, грізного центрфорварда на полі, того, хто тривалий час виходив з капітанською пов'язкою. Минуло п'ятнадцять років, і він повернувся до Києва. Не на зовсім - приїхав на відкриття пам'ятника Валерію Лобановському. Мабуть, самої близької для Каневського людини. Вони разом пішли з "Динамо" при Вікторі Маслові в Одесу, виступали за "Чорноморець". Коли Каневський бідував, перебивався випадковими заробітками, Лобановський підтримував товариша матеріально. Про це і зараз мало хто знає. Підійшов до мікрофона,  розгорнув акуратно складений аркушик. Прочитав першу фразу, і голос зрадливо затремтів. Взяв паузу і подивився пильно на присутніх - знайомий такий погляд , яким обводив ворота перед ударом, щоб переконатися ...  "Та це ж - Каневський," Канева "! - промайнуло в голові спалахом з минулого. Те, що відбувається здавалося ірреальним: майже через два десятки років вони, нарешті, зустрілися: один сидів, застиглий в бронзі, інший - читав присвячену йому промову. Справді, життя підкидає  сюжети - жодному письменникові не насниться. Після церемонії, підійшов до нього, поділився цим своїм враженням. Він стомлено посміхнувся: - А я думав, що це тільки мені здається, ніби на іншу планету потрапив ... Коли моє фото витравлювали з буклетів, присвячених перемозі "Динамо" в чемпіонаті 1961-го, не пускали за викликом тренувати збірну Алжіру, Валерій - єдиний з команди, хто допомагав мені, не дав опуститися. Потайки, звичайно, адже у нього теж могли бути неприємності. Це не забувається. І ось - зустрілися ... Він не перебільшував, але й трагедії не робив, образа, видно, заросла. А  було ж , коли з групового знімку команди, за вказівкою  витравлювали його фото.  Ось на знімку - стоїть команда "Динамо" -61 - є ще такий гравець, дивишся інший знімок - п'ять років потому - немає людини, і в тексті прізвище його не згадується. Був тоді такий "прийомчик" в ходу, зараз би сказали: компартійна технологія. У книзі називають склад збірної СРСР - всього сім прізвищ,  а далі - "та інші". І багато води спливло, поки ми дізналися все ж, хто ж саме ці "інші", відстоювали честь країни. Виявляється, Стрельцов, Татушин, Огоньков і Віктор Каневський ...  У Нью-Йорку Каневський  якийсь час працював співвласником і головним тренером популярної дитячої футбольної школи "Соккер Стар". І він, і сім'я, і всі близькі ні в чому не потребують, навпаки, можна сказати, процвітають. Але своє 70-річчя Віктор Ізраїлевич святкував у Києві, в улюбленому місті, де його ім'я назавжди вписане в історію "Динамо". А в Нью-Йорку якось стався цікавий епізод. У ресторані, під час обіду, до його столика підійшов чоловік. - Дозвольте представитися: Віктор Каневський, 1964-го року народження. Ви тоді забили переможний гол у фіналі Кубка, і мене назвали на Вашу честь ... Чи може бути вище нагорода?  
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Имя:
E-mail:
Текст:
Код: