Главная
Карта сайта
Написать письмо
Админ
 МОЙ БЛОГ
РОСІЯ: ДО ДОВІЧНОГО ПАНУВАННЯ?
Отже,  керована демократія по-російському: ЦВК зняв з перегонів Григорія  Явлінського – єдиного допущеного до збирання підписів демократичного кандидата. Не надто крутого й затятого опозиціонера  на зразок  блогера  Олексія Навального, чи лютого й послідовного критика путінського режима  Бориса Нємцова,  не кажучи вже про сууперрадикального Лимонова. Тих узагалі не допустили навіть до думських виборів, а до президентських – і поготів.
 Кажуть, у Явлінського не в порядку зібрані підписи. Про всяк випадок  дискваліфікували і «зальотного» іркутського губернатора Дмітрія Мезенцева – от, мовляв, які ми «об»єктивні»!
І в дитячому садку зрозуміло: ніякий ЦВК тут не банкує, рішення це виключно і тільки політичне, ухвалене особисто Путіним і його політтехнологами. «Чаклун» Чуров, він же однокласник Путіна, якраз і поставлений на ЦВК для того, щоб реалізовувати забаганки царя.
 І не тому, що Путін з однодумцями побоюються  Явлінського,  котрому не звикати до стусанів влади. Набравши за останній місяць необхідні  проценти в рейтингу довіри,  довівши цей показник до 51-52 відсотків,  команда нинішнього прем»єра взяла курс на перемогу в першому турі. А тут усе вирішуватимуть навіть не відсотки, а десяті цих відсотків. Тому Явлінський, котрий «грав» на демократичному сегменті, обов»язково відтягнув би певну кількість голосів демократично налаштованого електорату. Саме їх може у перспективі не вистачити для перемоги Путіна в першому турі.
Нагадаємо, кандидатура Явлінського з»явилася якраз на піку мітингувальних протестів, викликаних необ»єктивними підрахунками результатів на виборах в держдуму. Демократам кинули кістку: ось вам Явлінський, голосуйте,  торжество демократії! Справді, на фоні кандидатів-«думських старців»  – Зюганова, Жиріновського, Миронова, допущених Кремлем до участі у перегонах, той виглядав перспективно.
Коли ж побачили, що мітинги й протести ніяких конкретних загроз, крім звичайного бла-бла-бла,  не містять, тоді й «сховали» Явлінського з політичної дошки, як зайву навіть не фігуру, а пішака. Пішака, котрий так і не стане ніколи ферзем. Фактично влада взяла курс на безальтернативні вибори в один тур, залишивши найбільш свідому частину суспільства без вибору.
«Підгортати» демократичний електорат буде олігарх Михиїл Прохоров, чиї походеньки з куршавельськими лижницями більш відомі, ніж політичні уподобання. Явний  дилетант і лузер в цій грі,  він, можливо, й розраховував на виднішу роль, адекватну приватизованим статкам, однак  отримав по потилиці, коли спробував без узгодження з Кремлем очолити політичну партію правого спектра і балотуватися в прем»єри. А потім – ясна річ, в президенти.  Дитяча наївність – як висунули, так і засунули, хіба що доручили грати «шісткою» в нинішніх політичних розкладах.
Сам же Явлінський на прес-конференції заявив, що влада не стільки побоюється його особисто, як  десятків і навіть сотень тисяч волонтерів-спостерігачів, які стіною стали проти фальсифікацій на виборах в Держдуму. І які наразі у різний спосіб пропонують свої послуги на президентських перегонах, щоб унеможливити будь-які фальсифікації виборів.
А що ж Путін? Уперше з 2000 року він відчуває певний – і не тільки політичний - дискомфорт, проте, як і личить справжньому радянському розвідникові, вигляду не подає. Звичайно, неприємно, коли кортежу, в якому ти пересуваєшся по рідному Пітеру, з усієї дурі сигналять «прості виборці», які змушені вистоювати в пробках. Звичайно, не додає оптимізму, що проти твоєї кандидатури завзято протестують не тільки «бандерологи», а й  ті, кого прийнято вважати совістю нації –   письменники,  відомі артисти,  знані вчені - люди, котрі добилися в своїй професії визначних успіхів.
Ну, з цими ще є шанс, хоч і примарний, про щось нейтральне  в перспективі погомоніти. А от що робити з цими блогерами, інтернет-суспільством, самою Мережею, куди масово тікають  «молодежь и подростки»? Уже й мову їхню важко зрозуміти, не те що в дискусії взяти участь. Тим більше,  людей типу Путіна і його покоління вони справді вважають «відстоєм». На відвертий цинізм і брутальність, як і спробу пояснити вихід на вулиці десятків тисяч людей профінансованою акцією держдепу США,  просунутий загал  зреагував презирством.
Довелося коригувати і саму кампанію, змінювати її тактичну складову. Якщо в трудові колективи – зась, можуть і освистати прилюдно,  наразі зустрічі проводяться з перевіреною і добраною аудиторією, в закритому режимі. Родзинкою кампанії стали «написані особисто» статті для паперових газет. Дарма, що тиражі мізерні, популярності – нуль, по телебаченню з ранку до вечора зачитуються уривки з «вибраного».  Звичайно, це ще не маодзедунівські цитати, які заставляють зубрити напам»ять,  і поки що не «Мала Земля» «дорогого Леоніда Ілліча». Та фігури сумнозвісного застою вже примарно вимальовуються в уяві людей мого  покоління.
У світлі майбутніх – і парламентських і президентських – виборів в Україні не тільки цікаво, а й доречно проаналізувати ті прийоми і методи, котрі використовує влада, щоб «задобрити» своїх виборців, відвернути увагу від не вигідних для себе ситуацій на всілякі другорядні речі. 
Кажуть, ніколи  влада стільки не бреше, як під час виборів і на війні. У цьому сенсі обіцяна народу політична реформа (після виборів, звичайно) нічого, крім співчуття не викликає. Кремлівські політтехнологи обіцяють повернути вибори губернаторів, а Путін наголошує на необхідності пошуку «якогось президентського фільтру». Воно й зрозуміло: які ж вибори без фільтрування кандидатур?
 Або, наприклад, його ж ідея про  встановлення веб-камер на всіх виборчих дільницях. Крім ідеологічної шумки – скільки коштів можна підняти. А нетямущий електорат – повірить, що саме ці камери створять заслін фальшуванню. Адже ж не кожен же виборець уявляє справжню механіку підрахунку голосів. Там тонкощів багато, і успіх на виборах залежить не від веб-камер, а від  «лічильників», від тих, хто безпосередньо задіяний в процесі підрахунку голосів.
Попри всі ці та інші «хитрощі», люди дещо помічають. Наприклад те, що Путін категорично не сприймає дебатів з опонентами. І не тільки добраними Кремлем кандидатами в президенти, але й з представниками опозиції – принципово. Його прес-секретар пояснив  останнє надмірною зайнятістю претендента і його напруженим графіком. Між тим, час для зустрічей з товариством рибалок, редакторами ЗМІ, а також футбольними фанатами за кухлем пива знаходиться. І в цьому – весь Путін – з безальтернативним мисленням,   який ніколи і не за яких обставин не поступається принципами. Ще б пак: безроздільно володіючи «Газпромом» і слухняною машиною російського телебачення, хіба не можна  дозволити таку, з дозволу,  слабкість? Тим більше – мета цього вартує. На кону – Росія і майже довічне царювання.
 
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Имя:
E-mail:
Текст:
Код: